Це – дівочий світ, коли – наївний, коли - ідіотській, коли – розумний, коли – шалений. Світ переможниць та невдах. І мені було приємно відчувати себе часткою цього світу. Потім я прочитала цю книжку російською, дві ці подружки і зараз стоять на моїй етажерці поряд. І я ховаюся в них, коли мені холодно, як в улюблені вовняні шкарпетки.

Нещодавно я з насолодою мандрувала світом Арчі Гудвіна та Ніро Вульфа, створеного інтелектуалом та ерудитом Рексом Стаутом. Я не дуже люблю детективи, але детективна лінія – тут не є головним. Смак характерів героїв, відчуття того, що ти хотів би з ними опинитися в одному човні! Власне, я не фанат медицини, але саме через людські стосунки, діалоги та психологію мені подобається «Доктор Хаус».

Часом я беру книжку Світлани Пиркало «Кухня егоїста» задля того, щоб посміятися і експериментувати на кухні. Або книжку Андрія Кокотюхи задля того, щоб відчути себе розумнішою за героїв і почати моделювати свій сюжет. Або книжку Ірен Роздобудько, щоб віднайти в собі сентиментальність. Чи, можливо, книжку Ірени Карпи, щоб сказати: «Яка ж вона язиката феська»!

До чого я веду. Не можна зневажати інших тільки тому, що те, що вони пишуть, тобі не смакує. Смаки у всіх різні, немає ідеального смаку в цьому світі, де навіть міжнародний еталон метра в комусь оселяє сумніви. Але з метром простіше, ніж з літературою, правда?

Один мій приятель казав, що всі українські кондитерські шоколадні вироби – мотлох у порівнянні з швейцарським шоколадом. Ще один мій приятель не полінувався, з`ясував рецептуру та склад шоколаду одного українського виробника та одного швейцарського, виявилося, що вони співпадають. Але він не заспокоївся і замовив маленьку партію шоколаду по двом рецептам в невеличкій канадській кондитерській. Неможливо було відрізнити.

Повага до себе починається з поваги до інших людей, я в цьому переконана. І не варто звинувачувати в несмаку тисячі людей, що вподобають масову літературу, а також письменників, які творять в цьому жанрі, тільки тому, що особисто тобі це не здається літературою і тебе від цього верне.

Книжки Пашковського, Санченка, Дубинянської, Малярчук, Дереша та Портяка, Пагутяк і Вдовиченко, Бриниха та Кононенко, Діброви та Чеха і багатьох інших знайдуть свого читача. Комусь це категорично не сподобається, хтось буде перечитувати і радити друзям. Хтось для себе відкриє те, що не помічалося тисячами інших, включно й автором.

Так, я люблю твори Анни Гавальди, Харукі Муракамі, Джона Ірвінга та Ірен Роздобудько. І це не заважає мені любити твори Достоєвського, вчитися мінімалізму та поваги до слова в Роберта Музіля, шукати однодумності в Сартра та вірити в вічне кохання разом з героями Маркеса. Бо все це відтворення того світу, же жили, живуть та житимуть.