Напевно, хтось із цих "скаржників" тримається на плаву завдяки грантам і державним тендерам, і це дозволяє їм спокійно "забити" на всю іншу продукцію, звинувативши авторів, що це саме вони недостатньо рекламують свої книги, не бігають зі стосами томів по книжкових ринках і крамницях, не стають безкоштовними, покірливими продавцями.

Позиція цих видавців така, що автор, який підписав з ними договір, вже їм зобов´язаний довіку. А отже, його можна експлуатувати як продавця, піар-менеджера і т.п. І добре, якщо йому дозволяють виконувати нав´язану роботу якісно, не заважаючи, не встромляючи палиці в колеса.

Так, вам можуть не виплачувати гонорари – адже ви не підете до суду, злякавшись так званого "чорного списку" (переліку авторів, з якими видавництва принципово не працюватимуть). Можуть взагалі не надрукувати книгу (або 2-й том дилогії, наприклад), незважаючи на договір. Вам можуть брехати – як про реальні продажі й тиражі, так і з не фінансових питань (я досі шукаю в Україні другу Ольгу Кай – сказали, що нас переплутали, і тому помилково запропонували співпрацю мені, а збиралися запропонувати тезці). Вас можуть ображати: наприклад, щоб не зізнаватися в банкрутстві видавництва, звинуватити вас у плагіаті невідомо чого, але точно чого-небудь, і на цій підставі відмовитися від продовження співпраці. Автор завжди зобов´язаний і завжди в залежному, безправному положенні. Біда ще й в тому, що більшість авторів погоджується з таким станом речей, адже "чорний список" – він нереально страшний. Особливо для тих, як не дивно, кого й так не дуже і друкують – тоді він позбавляє надії! Та це – тема іншої розмови, і більш масштабної, яка б стосувалася не тільки відносин авторів і видавців.

Чому ж я знову пишу про видавців, що вважають себе меценатами?

З якоїсь перекрученої точки зору можна спробувати їх зрозуміти: вкладають, мовляв, свої кошти, а авторів нині – хоч греблю гати. Звісно, кожен щасливчик має бути вдячним, що увагу звернули саме на нього... Але що цікаво: подібне зневажливе ставлення "ви нам винні" спостерігається і тоді, КОЛИ ПЛАТИТЕ ВИ!

Тобто ви пропонуєте видавцеві СВОЇ ГРОШІ за послугу (підготовка рукопису, друк – не важливо), і при цьому виявляєтеся не рівноправним партнером угоди, де один – замовник, інший – виконавець, а знову тим нещасним автором, який має бути вдячним, коли оплата прийнята, а вже тим більше – коли замовлення таки виконане!

Причому вам іще будуть – за ваші, повторюю, гроші – ставити умови. Наприклад, ці ілюстрації ми в книгу ставимо, а ці – ні. Ми вважаємо, що так треба. А замовник – це ж письменник, що він взагалі розуміє у верстці та ілюстраціях? Ах, він – замовник, і він так хоче, і він саме за це платить – за те, щоб зробили, як він хоче? Ні, він що, найрозумніший? Ну, нехай отримує... і радіє, що хоч сторінки не переплутали!

У мене є досвід і вдалої співпраці, коли оперативно відповідають на листи, працюють без затримок, виправляють недоліки та реагують на зауваження, а замість стверджувати "ми краще знаємо, як треба" – шукають компроміс. Вони дійсно роблять так, щоб замовник лишився задоволеним і в майбутньому, не вагаючись, звернувся саме до них. Але подібна рівноправна (і взаємовигідна!) співпраця є скоріше винятком.

Частіше – листи без відповідей, постійні обіцянки: "завтра, завтра..." Конфлікти з приводу "чому у вашім тексті слово "інтернет" з маленької літери?" або спроби вносити виправлення у вже остаточно затверджений вами текст. Зникнення зі зв´язку без попередження, із виправданням "ми були дуже зайняті, працювали над замовленнями", нібито ваше замовлення  – не оплачена праця, а милостива послуга.

Я не можу зрозуміти подібного ставлення й у великих видавництвах, яким подібні замовлення, можливо, дрібний підробіток: не треба – не беріться! А коли так поводиться видавництво, що спеціалізується саме на подібних авторських замовленнях – лишається тільки руками розвести. Як вони при цьому виживають?

І чи не тому видавнича галузь збиткова, що з подібним ставленням до клієнтів і партнерів прибуткового бізнесу не побудуєш?