У своїй статті «Як відмовляють видавництва» я спробувала хоча б частково відповісти на запитання людей, які дорікають мені, що не розсилаю усюди свої рукописи. Або тих, хто хотів би отримати мої романи у вигляді паперової книги. В жодному разі не хочу, щоб це було розцінено як претензії до видавництв, що мені відмовили або проігнорували. Видавництва орієнтовані на отримання прибутку, і якщо їх фінансовий відділ порахував, що співробітництво з Ольгою Кай невигідно, або якщо редактор вирішив, що мої романи не пасують видавництву через невідповідну тематику або якість – вони у своєму праві, бо, насамкінець, ризикують коштами видавництва.

Однак серія відмов спонукала мене шукати інші варіанти для видання власних книг. Працюючи над новим рукописом, я дуже чітко зрозуміла: – це теж робота. Часто нелегка і кропітка. І якщо праця приносить людині задоволення – це не привід казати, що вона не має бути оплачена.

Отже, вирішивши, що в моєму випадку варто забути про класичну співпрацю з видавництвами, і навіть більше – взагалі викинути з планів цю посередницьку ланку між мною та читачем, я узялася за підготовку нової книги самостійно. В тому сенсі, що сама знайшла редактора, ілюстратора, верстальника (звісно, усе не безкоштовно), сама з усіма домовлялася і весь цей час дійсно працювала, щоб отримати якісне електронне видання. І коли книга була вже майже готова, щоб бути якнайкраще представленою читачеві – вирішила зв´язатися з інтернет-магазинами.

Перше

До магазину зі своєю книгою ви ще маєте якось потрапити.

На сторінках видавництв, що пропонують розміщення книги в інтернет-магазинах, перелік зазвичай чималий. Але, відкинувши поки закордонні та пройшовшись по сайтах російських і українських майданчиків, я виявила, що більшість із них, вочевидь, співпрацюють по якійсь «закадровій» домовленості. На їх сайтах немає сторінки «співпраця» (окрім рекламної), а контакти представлені для потреб покупців, але не потенційних продавців.

Зібравши близько десятка посилань на ті магазини, на інтернет-сторінках яких була зазначена можливість співпраці з авторами книг напряму, я написала на зазначені адреси з проханням більш докладно розповісти про умови співпраці та, якщо можливо, вислати зразок договору.

Знаєте, скільки з них мені відповіли?

Аж двоє.

І ще написала одна «контора», про яку я не знала – мабуть, їм хтось переслав мій лист.

Це при тому, повторюся, що на більшості сайтів, з яких я взяла контакти, була пряма пропозиція співпраці.

До слова, нещодавно в одному з магазинів, які мій лист проігнорували, з´явилася книга знайомої. На запитання «Як?» була отримана відповідь: «Через особисті зв´язки».

Таким чином, інтернет-майданчик, куди, офіційно, може звернутися кожен потенційний продавець, перетворюється на закрите товариство. Вхід тільки по запрошенням.

Із чого б це?

З одного боку – все можна пояснити звичайними лінощами. Чи є сенс поблажливо погоджуватись на оформлення документів з окремим автором, коли можна задовольнятися «оптовими» договорами з видавництвами і зрідка робити послуги за особистим знайомством? Зате офіційно все демократично, і завжди можна сказати, що лист загубився, адже від нас, злісних графоманів, щодня листи приходять тисячами.

З іншого боку – доступність виходу на читача без видавничого посередництва може спровокувати спершу авторів виключити зі своїх планів принижені «походи по видавництвах», а опісля й читачі перейдуть на «самовидані» книги – зрештою, люди шукають цікавих авторів, а не видавців. Чи варто казати, що подібний вихід на читача, поки це можливо, будуть усіляко ускладнювати і дискредитувати?

Друге.

Припустимо, за додаткову плату посередник розміщає вашу книгу в магазині. Тобто «запрошення» ви отримали. Що далі?

На сайтах деяких інтернет-магазинів зазначені відсотки роялті, на яке може розраховувати автор.

Від 10 до 30%.

Тобто, якщо електронна книга на сайті магазину коштує, приміром, 15 гривень, то автор має бути щасливий, якщо йому запропонують хоча б 5 грн. з кожної покупки! Так-так, це дуже гарний відсоток!

Але подивимося уважніше.

За що ми платимо, купуючи паперові книги у звичайній книгарні? Там, крім авторської праці, а також праці коректора, редактора, ілюстратора і ще купи народу, є витратний матеріал – папір. А, потрапляючи до магазину для роздрібної торгівлі, книга дорожчає чи не вдвічі (часто більше), бо крім «оренди» місця на полиці, є ще співробітники магазину, які теж хочуть їсти.

А тепер – щодо електронного видання.

Мої книги можуть вам подобатися чи ні, але я – автор – чесно працювала, витратила багато часу (дуже коштовний ресурс, між іншим, хоча про нього чомусь постійно забувають) і сил, щоб написати роман. Я – автор – сама оплатила послуги редактора, ілюстратора, верстальника... І от я приходжу із готовою книгою, яка вже є повноцінним продуктом, їй не потрібні ані папір, ані місце на полиці. Потрібно тільки, щоб адміністратор сайту зробив два кліка мишкою (ну або три) і додав її до переліку товарів магазину.

Тобто – повторюся – тут автор приходить із повністю готовим продуктом, а йому кажуть: ми дамо вам 20% і думаємо, що вам вистачить.

Справа навіть не в тому, що мало.

Справа в тому, кому платять читачі.

І в тому, на якій підставі власник інтернет-магазину забирає собі 80%, тобто більшу частину заплачених за книгу грошей.

За два кліка мишкою?

За – ах, вибачите, забула – за те, що вашу самотужки видану книгу люб´язно погодилися узяти до відомого-мегавідвідуваного-магазину?

Ті, хто знайомий з роботою подібних сайтів і їх адмініструванням, зрозуміють, що це буквально гроші з повітря.

А ті, хто легально купує електронні книги в інтернет-магазинах із принципу «не залишити автора голодним і винагородити за працю», задумаються – кому насправді пішла винагорода?

Знаєте, не даремно на сайтах багатьох сучасних авторів з´явилися номери веб-гаманців: будучи перерахованою на веб-гаманець або картку автора, ваша «подяка» дійде до адресата у повному обсязі, а не у вигляді жалюгідної подачки від того самого дядечки, який претендує на основну суму авторського і без того невеликого заробітку.

80%

Невідомо кому і за що.

Автори бувають різні, це я знаю. І також знаю, наскільки серйозно деякі і знайомі, і незнайомі мені люди підходять до процесу вдосконалення власних творів, доведення їх до того вигляду, коли дійсно не соромно за таким «вийти в люди». І цілком справедливо це можна назвати «письменницькою працею». А працю треба поважати.

І особисто я не зможу миритися з тим, що хтось, хто не має ніякого відношення до моєї книги, буде заробляти на мені та моїх читачах.

І про приємне.

Вихід є!

Для читача – покупця електронної книги – цікавитися, який відсоток ресурс, де ви купуєте книгу, платить авторові.

Все ж існують ресурси, які пропонують авторам порядне роялті (в моєму розумінні це 70-90%). Їх адміністрація відповідає на листи, адекватно спілкується, не намагаючись розмовляти з автором зверхньо, як це відбувається, нажаль, у більшості випадків.

І якщо ті деякі магазини, що співпрацюють з авторами на гідних умовах, не зрадять своїм принципам, то дуже скоро власникам інших інтернет-майданчиків доведеться замислитися щодо власної політики.