Шанс на оптимістичну перспективу мають ті нації та держави, у яких нова генерація відчуває нерозривний історичний зв’язок із попередніми поколіннями, переймаючи доленосну естафету, щоб зберегти свою самобутність, попри перманентні та все суворіші виклики сьогодення. Так чи інакше сформульована ця доволі тривіальна аксіома стосується передусім України, чиє майбутнє вирішується нині, під час найубивчішої фази багатосотлітньої екзистенційної війни. Споконвічний ворог майже не приховує вірності своїй імперсько-шовіністичній стратегії, намагаючись «визволити» Україну від українців, залишити випалену безлюдну територію, а зі свідомості тих дітей, які виживуть, викоренити навіть натяк на свою справжню національну приналежність. Зрештою, як би не завершувалися бої та битви, якими б непоправними стали людські втрати, наскільки зруйновані були міста й села, переможцем стане той, хто виграє війну за молоді покоління. Це розуміє навіть алогічний російський окупант, влаштовуючи на захоплених територіях вогнища із українських книг, утверджуючи постулати «русского міра», намагаючись сформувати з дітей його вірних апологетів. Тож українська література (а якщо сподіватися все-таки на стратегічну перспективу, то передовсім та, яка створена для дітей та юнацтва) залишається своєрідним духовним оберегом українськості. Невипадково з усвідомленням цього чинника, виховної сутності української літератури, Микола і Лариса Мартинюки, упорядкувавши (уклавши) хрестоматію «ЧИТАЙ ПРО РІДНИЙ КРАЙ», покликаються на заувагу Олени Пчілки: «Чи дитина виросте приятелем, чи ворогом України, се багато залежить від виховання».

Серед проблем, які постали перед укладачами, – і критерії відбору авторів текстів, створення відносно об’єктивних біографічних довідок (їх готував Микола Мартинюк), і вибір територіального концепту Волині – чи в історичних (Велика Волинь), чи суто в межах сучасної Волинської області. Оскільки непросто охопити неохоплюване, зважаючи на останній з цього переліку чинник, до видання не потрапили навіть такі знакові автори, які писали й для дітей та свою причетність до краю доводили і в однаковій назві «Волинь» своїх визначальних прозових полотен. Маю на увазі Уласа Самчука та Бориса Харчука, які родом, зважаючи на нинішній обласний розподіл, відповідно з Рівненщини та Тернопілля. Вочевидь, зважаючи на заплановані параметри обсягу, до хрестоматії не потрапили і Юрій Косач, без чиїх книг годі сприйняти цілісно український літературний процес, і Грицько Григоренко (Олександра Судовщикова-Косач): якщо в першого треба вишуковувати тексти, спеціально написані для юних, то в другої – їх багато, одна з книг називається «Дітки». Відсутні і Модест Левицький, і Федір Одрач, і Володимир Островський, і Шевченківські лауреати Анатолій Дімаров (працював в редакції волинської обласної газети, остаточно національно-світоглядні пріоритети, як він сам наголошував, сформувалися у Луцьку до переїзду у Львів), Олесь Лупій (навчався в першій школі м. Луцька, на Волині розпочав свій творчий шлях), Оксана Забужко (народилася в Луцьку, безпосередньо дитячій аудиторії адресована її книжка «Весняна акварель»)… І цей перелік можна продовжувати. Та, вочевидь, укладачі дотримувалися своїх критеріїв відбору імен письменників, зважаючи на низку чинників. Зокрема – і чи в творчому доробку є книги, написані для дітей, і зважаючи на волю власників авторських прав (щодо тих, як, скажімо, Ростислав Братунь, Іван Сварник-старший або Юрко Покальчук, чиї земні шляхи завершилися), і на бажання/дозвіл сучасних авторів (серед них, можливо, й Петро Кралюк, згадувана Оксана Забужко, й Ореста Осійчук, яка як Оршуля Фариняк, удостоєна першої премії «Коронації слова 2013» в номінації «Прозові твори для дітей»). Зрештою, Микола й Лариса Мартинюки, – перші, хто зважився на таку відповідальну, нелегку, не завше однозначно вдячну працю, укладаючи «Хрестоматію дитячої літератури українських письменників Волині». При цьому, вочевидь, вони дослухалися до порад, консультуючись із рецензентами видання – докторами філологічних наук Петром Білоусом, професором КЗВО «Луцький педагогічний інститут» Волинської обласної ради, Тетяною Качак, професоркою Карпатського національного університету імені Василя Стефаника, Ярославом Поліщуком, професором Інституту Східнослов’янських Філологій імені Адама Міцкевича в Познані.

Як зазначається в анотації, «видання вперше концептуально репрезентує художню словесну творчість українських письменників Волинського краю для наймолодших і відносно юних читачів». У вступній статті «Формування канону класичної української дитячої літератури: волинський текст і контекст» Микола і Лариса Мартинюки констатують, що «найбільше для популяризації дитячого читання і формування канону класичної дитячої літератури зробила свого часу відома письменниця та громадська діячка Олена Пчілка», яка видавала журнал для дітей «Молода Україна». Вони вважають, що «загалом літературний процес на Волині, в тому числі – й авторську художню творчість для наймолодших, у його історико-хронологічному розвитку за останніх трохи більше століття умовно слід розглядати за такою парадигмою: класика (як-от Олена Пчілка, Леся Українка та ін.) – світочі (ті, хто реально впливав на його поступ і залишив по собі нетлінну творчу спадщину) – сучасники (ті, хто його творить нині)». Микола й Лариса Мартинюки зважають і на те, що «нинішня дитяча література твориться в режимі онлайн, не всі автори в ній ідентифікують себе зі Спілкою, хоча й творять якісний, конкурентоспроможний текстовий контент». Вони адресують книгу «ЧИТАЙ ПРО РІДНИЙ КРАЙ: Хрестоматія дитячої літератури українських письменників Волині» широкому загалу, сподіваючись, що вона стане у добрій нагоді освітянам, адже фактично вперше, як зазначено в анотації, «репрезентує художню словесну творчість українських письменників Волинського краю для наймолодших і відносно юних читачів у максимально повному обсязі, головно за період другої половини ХХ – першої чверті ХХІ століть». При цьому, як уже наголошувалося вище, «не полишаючи поза увагою постатей тих двох видатних письменниць (Олени Пчілки та Лесі Українки, – В. В.), які задали тон розвитку цієї літератури не лише на регіональному, а й загальнонаціональному ґрунті».

Структуруючи хрестоматію на три розділи («Класики», «Світочі», «Сучасники»), її укладачі вдаються до алфавітного принципу щодо авторів. Відібраним текстам передує аналітична довідка про життєпис і специфіку творчості автора/авторки, бібліографія (цей матеріал готував Микола Мартинюк, добираючи фактаж за допомогою ШІ). Упорядники (укладачі) книги «ЧИТАЙ ПРО РІДНИЙ КРАЙ: Хрестоматія дитячої літератури українських письменників Волині» здійснили вимогливий відбір персоналій і їхніх текстів, зважаючи передовсім на художню вартісність, відповідну світоглядно-ідейну зорієнтованість. Як уже зазначалося, розділ «Класика» репрезентують дві представниці родини Косачів. Творчість Олени Пчілки представляють її поетичні та прозові тексти для дітей (зокрема, й зворушливі, глибинно людяні, зорієнтовані на потребу віри, гармонію з природою, світом «друзів наших менших» оповідання «Сосонка» та «На хуторі»). Серед віршів Лесі Українки – й «Вечірня година», присвячена, як зазначала авторка, «коханій мамі». До речі, кілька промовистих рядків з цього тексту, відтворені біля муралу на вулиці імені славетної землячки у Луцьку, ностальгійно промовляють нині:

Як же тут гарно, як же тут тихо, –

В таку годину забудеш лихо…

Ой чи так красно в якій країні,

Як тут, на нашій рідній Волині!

Тож розмірковуючи про долю Лесі Українки, Микола Мартинюк, покликаючись на низку чітко хронологічно означених фактів, підкреслює, що Волинь – «це простір її дитинства, формування світогляду та художнього мислення».

Другий розділ своєю оптимістичною максимою «Світочі» об’єднує письменників, чиї життя й творчість пов’язані з «краєм Лесі Українки». Попри свою земну відсутність, деяких з цих авторів почасти ще згадують у шкільних класах, університетських аудиторіях. Хоча більшість, незважаючи на свою відносну відомість, не належали до тих, чия творчість мала всеукраїнський резонанс і чиї імена, навіть порівняно яскраві, «позичимо» констатацію-афоризм прихильного до творчості одного з волинян нобелівського лауреата Мо Яня («Червоний ґаолян: історія одного роду» у перекладі з китайської Надії Кірносової), «вже вкриті глибоким шаром пісків часу». Та все-таки, хоч поняття світочі як «видатні, мудрі особистості, які є носіями правди, освіти, духовності та культури, що освітлюють шлях іншим людям» переважно гіперболізоване щодо здебільшого скромних (і за вдачею, і творчим здобутком) трудівників на літературній ниві, у їхньому слові по-своєму закарбувалася епоха. Тож те, що Микола і Лариса Мартинюки «повернули із забуття» волинян-творців поезії та прози для дітей, дає шанс на цілісність сприйняття літературного процесу у периферійному (географічно) волинському контексті. Це, до певної міри адекватно, зважаючи на те, що про подібні наклади книг декого зі «світочів» не можуть навіть мріяти найвідоміші майстри слова. За це ті, хто був присутній у літературному процесі впродовж так званого радянського періоду, вільно чи невільно демонстрували словесну вірність тодішній системі. А кому судилося дожити до часу відновлення української державності, то ідеологічно або «перевзулися», або нарешті зняли маски. Однак якими б мінливими не були їхні світоглядно-політичні орієнтири, у художньому сенсі принаймні дещо з написаного цікаве, таке, що має право на життя в прийдешніх поколіннях.

Один із найяскравіших поетів, чия творчість представлена у розділі «Світочі», – Олександр Богачук (1933–1994). Його «Тишу навкруги» співали навіть далеко за межами України. У Богачуковій поезії, що так і проситься на музику, Україна «вишита колоссям і калиною, виборена кров’ю і вогнем», а Волинь – «прадавній край, русявокоса полісянка, зеленочубий тихий гай, озер манлива колисанка». А в «Монолозі Мавки», який зазвичай звучав раніше чи не під час кожного обласного конкурсу юних читців поезії, – зізнання, що «несли мене Лесині крила невпинні» та «рідна оселя моя – на Волині», а «серце моє – українське». Слово поета нині, коли вирішується доля України, не лише актуальне, а й вкрай необхідне, воно прозоро-мелодійне, натхненне, переконливе. Як і написане Василем Геєм (1942–2016), багаторічним очільником обласної організації НСПУ, одним із тих митців, які, як зазначає Микола Мартинюк, «через простоту, природність і мальовничість слова могли передати духовну красу Волині та її людей». Він умів творити поетичні картини природи, вслухатися, як йдеться в однойменному вірші, в «Поезію тиші», коли «вітром дише пташиний лет». Цілком закономірно, що в книзі «ЧИТАЙ ПРО РІДНИЙ КРАЙ: Хрестоматія дитячої літератури письменників Волині», представлено прозу Івана Корсака (1946–2017), якого Михайло Слабошпицький називав українським Золя. Історично-художні рефлесії, оповідання «Корона Данила», «Король Юрій І, муж зело мудрий», «Повернення Богуна» підтверджують висновок Миколи Мартинюка, що «Волинь у його (Корсака, – В. В.) творах постає як земля сильних духом людей, багатої історії та боротьби за українську ідентичність».

А слово Олександра Рисака (1939–2003), дослідника життя і творчості Лесі Українки, талановитого поета, того, хто «осмислював також проблеми синтезу мистецтв у літературі», і досі залишається сучасним навіть для вибагливих літературних «гурманів». Серед по-своєму знакових письменників, чиї твори не втрачають художньої вартісності й опубліковані у хрестоматії, – Ігор Січовик (1945–2021), Іван Чернецький (1935–2020), Олекса Палійчук (1941–2022), Микола Онуфрійчук (1937–2023), Михайло Пронько (1922–2006), Василь Простопчук (1952–2019), Світлана Костюк (1964–2017), Анатолій Махонюк (1962–2016). У книзі – добірки творів Володимира Лучука (1934–1992), чия «поетична душа, виплекана волинськими краєвидами, назавжди залишиться в його віршах, що стали класикою української літератури». А також – Петра Маха (1934–2011), першого очільника письменницької Спілки на Волині, Олени Криштальської (1943–2022), чию діяльність і творчість називали «волинським містком у світ іспанської та польської культур», Людмили Лежанської (1947–1981), яку Галина Гордасевич називала «метеликом на долоні вічності». Добавляє барв до настроєвої палітри хрестоматії «ЧИТАЙ ПРО РІДНИЙ КРАЙ» і добірка Феодосія Мандзюка (1951–2015), який, цитую Миколу Мартинюка, «гармонійно поєднував у собі таланти гострого журналіста, поета-сатирика, глибокого краєзнавця та успішного видавця», і Петра Марценюка (1923–1999), якому судилися тернистий шлях і гірка життєва чаша. Зрештою, яке б уявне місце в українській літературі не посідали письменники, об’єднані розділом «Світочі», їхня творчість по-своєму може бути цікавою (зокрема і як екскурс у світ минувшини) для дітей. До того ж, говорячи про регіональний (чи все-таки здебільшого обласний) контекст, кожного з цих авторів стосується сповідальне зізнання Євгена Сверстюка: «Волинь у мені, як пісня, …знов ожива» (поема «Волинь» із книги «Писані синім крилом»).

Та, як і наголошували укладачі, найоб’ємніший у виданні «ЧИТАЙ ПРО РІДНИЙ КРАЙ: Хрестоматія дитячої літератури Волині» третій розділ – «Сучасники». Тут і автори, які входять до переліку «золотих письменників України» (зважаючи на наклади їхніх книг), чиї тексти почасти перекладають за рубежем, і ті, чиї збірочки, видані мізерними тиражами і нерідко власним коштом, не потрапляли до книгарень і бібліотек. Поряд – і лауреати престижних премій (національної Шевченківської, кабмінівської Лесі Українки), переможці конкурсів Гранд-коронація і Коронація слова та ті, чиї імена відомі хіба що вузькому колу колег. Останні в цьому переліку завдяки хрестоматії, виплеканій Миколою та Ларисою Мартинюками, отримали шанс нарешті мати свого читача.

Якщо у репрезентованій Дарою Корній (Мирославою Замойською) прозі (зокрема в уривку з повісті «Чому розквітає папороть») «переплітаються» дохристиянська міфологія та праукраїнські вірування, в оповіданнях Юрія Зилюка з циклу «Казочки про листочки й квіточки» розтаємничуються світ природи, то Клава Корецька у добірці верлібрів відображає зміни у дитячій психології, продиктовані екзистенційними реаліями, коли під час гри у війну «ніхто москалем не захотів бути» («Не вдалося хлопчикові…»). Верлібри, написані зворушливо-чутливо, пропонує і Ната Гранич. Поетка переконана, що вірші для дитини покликані бити «чистими, як душа на Великдень. Теплими – як мамина і татова любов» («Коли Дмитрик…»). Загалом з-поміж текстів авторів, представлених у «Сучасниках», домінують поетичні твори, нерідко світло-пісенні, апелюючи до гармонійно-мелодійного вияву буття у свідомості багатьох дітей. При цьому вкотре згадуєш про максиму Джуліана Барнза, що, можливо, «пісня була первіснішим засобом спілкування, ніж промовлене слово, – і вищим, і глибшим» («Рівні життя» у перекладі з англійської Віри Кузнецової).

Серед тих авторів, які переконані, що «творчість починається з дитячого вміння бачити світ по-особливому», – Ніна Горик. У її віршах й оповіданнях – волинський колорит, поєднання релігійних і національних чинників, ліричні екскурси до улюблених місцин Лесі Українки (поряд із урочищем Нечимне), де «найласкавіші пісні – в Скулині та в Білині, у селянській теплій хаті, у поліській стороні» з настановою подбати про естафету поколінь: «Не спіши, Оксанко, на ковзанку зранку, до бабусі притулись – перейми співанку» («Найласкавіші пісні»). Читачі також мають нагоду переконатися, наскільки потужна енергетика слова в Ольги Ляснюк (яка, як і Ніна Горик, тривалий час очолювала на Волині письменницьку Спілку та є «однією з ключових постатей сучасного культурного простору Лесиного краю»). У книзі «ЧИТАЙ ПРО РІДНИЙ КРАЙ: Хрестоматія дитячої літератури українських письменників Волині» – її казки, оповідання-спогад «Кукурудзяні палички», «Зозуляста курка», «Подарунок за вікном», рефлексія «Точка опори». Микола Мартинюк, нинішній очільник Волинської обласної організації НСПУ, який «успішно поєднує працю письменника, науковця, викладача й перекладача», пропонує уривок з історичної повісті «Під мурами твердині», де йдеться про княжу добу, а також поезії, у томі числі – й жартівливі, забарвлені гумором (як «Диньозавр», «Піранья», «Чий хвіст?»), віршовані загадки «Розбишацькі рими».

У колі майстрів слова, чия творчість – невід’ємна складова сучасного літературного процесу як у загальноукраїнському, так і в значно ширшому контекстах, – Ігор Павлюк. Де б не перебував письменник і літературознавець, «Волинь для нього – духовний простір, де людина знаходить своє коріння та внутрішню опору». Адже Ігор Павлюк «слухає зелене серце лісу», бо «у столітніх ще казкових соснах власним серцем, мабуть, заблудив» («Нашому лісові»), завше пам’ятає, що «на Волині село моє – як росинка в траві» («Моєму селу»). Окрім його поезій, адресованих дітям, у виданні – й оповідання «Землятко», що завершується закликом берегти Землю, «бо через мільйони років ми знову зустрінемося тут, щоб рости і ставати світлом». А художній світ лучанки за народженням Оксани Кротюк, авторки півтора десятка книг для дітей, яка зараз живе й працює у Швейцарії, теж глибинно волинський, український. Це засвідчує її добірка у хрестоматії, зокрема – і забавлянка-безконечник для дитятка, яке плаче, і вірші з «Абетки», й оповідання з олюдненим світом природи («Наша хмара»), психологічною та педагогічною проблематикою («Чи легко бути добрим», «Пластиліновий песик», «Хто найважливіший»). Стільки ж книг для дітей написала Юлія Смаль (Куманська), яку, як зауважує Микола Мартинюк, «справедливо можна вважати сучасною волинською авторкою, яка представляє Волинь далеко за її межами. Її творчість є прикладом того, як регіональна культурна традиція може поєднуватися зі світовим досвідом, залишаючись водночас глибоко українською». У цьому завдяки виданню «ЧИТАЙ ПРО РІДНИЙ КРАЙ: Хрестоматія дитячої літератури українських письменників Волині» має нагоду переконатися читач/читачка будь-якої вікової категорії. Йдеться передусім про жартівливо-вигадливі «Мандрувальні історії», «Подорож в Алфавітію», «Казку про перше вересня», «На край світу», «Буль-бульбашку-мандрівницю», сповнених гумором «Вереду», задерикувато-життєрадісних неологізмів «Базікало балакало…», «Кваперетту».

Чи не найбільше книг для дітей, як засвідчує і бібліографія, із сучасних письменників, чия творчість представлена у виданні «ЧИТАЙ ПРО РІДНИЙ КРАЙ: Хрестоматія дитячої літератури українських письменників Волині», написала Надія Гуменюк. Вона – єдина письменниця-волинянка, яка за вагомі творчі здобутки удостоєна премії Лесі Українки Кабінету Міністрів України. При цьому передовсім важливий і якісний чинник, адже написана Надією Гуменюк і проза, і поезія, й драматургія давно вийшли за регіональні межі. Мисткиня переконана, що материнсько-отчий край – не лише невід’ємна частина України, але й один із її і територіальних, і духовних форпостів:

Я з рідної Волині,

Де ліс, мов казка, світиться,

Й озера сині-сині.

Де пісня серце радує,

Де замки і дзвіниці,

Де Берестечко згадує

Козацькі таємниці.

Я з краю материнського,

Барвінку й материнки,

Де квітло слово Кримського,

І Лесі Українки («України донечка»).

У віршах та казці «Буслик хоче до Світязя» Надія Гуменюк акцентує увагу на гармонійній унікальній єдність світу природи та людини (передовсім у дитячому віці, коли життя – під карбом дива).

А Володимир Лис, перший переможець Гранд-коронації, публікує у книзі «ЧИТАЙ ПРО РІДНИЙ КРАЙ: Хрестоматія дитячої літератури українських письменників Волині» оповідання, у якому розкривається за екстремальних обставин характер юного Данилка Романовича, який після свого батька, Великого князя Волинського і Галицького, очолить державу, стане першим королем Русі. Відтак письменник, розмислюючи про тяглість української державотворчої традиції, пропонує свій есей «Історія людини в історії людства» про цього володаря, який «залишив помітний слід в українській і європейській історії». Історик, краєзнавець і письменник Петро Троневич, який «уміє перетворити сухі факти з тисячосторінкових замкових книг на живі, захопливі сюжети для широкої аудиторії читачів», розповідає про великого князя Дмитра-Любарта, і про з’їзд у Луцьку європейських монархів 1429 року, і про річку Сапалаївку-Яровицю, й найдавніший собор Луцька, про луцьке помешкання родини Косачів. А в прозі Юрія Сичука (зокрема в оповіданні «Сонечко для Світланки») поєднується історична пам’ять, міфологічне мислення, психологізм, сучасні соціальна проблематика. Тарас Юхимчук (в оповіданнях «Нічний Метелик і Місяць», «Чому Місяць подібний на посмішку», казці «Сондарунчик проти Змія») пропонує зворушливі авторські образи, де світло не згасає, а добро неодмінно торжествує. Не залишать байдужими і тексти Еліни Форманюк, (оповідання «Чому в ластівки два хвостики»), Олени Пашук, Тетяни Бондар, Анни Бурнейко, Валентини Штинько, де акцентується увага на людяній сутності буття, повсякчасній присутності дива. Життєдайною пісенною енергетикою сповнена поезія світлої пам’яті Миколи Гнатюка.

Серед тих текстів, які, як зазначає Микола Мартинюк, прокладають «художній місток між прадавнім міфом колишньої Волині та болісною реальністю сьогодення», – вірші, забавлянки (як і мирилка «Спас», жартівлива небилиця «Як дід з куркою несли», оповідання «Мандрівка лісом») Сергія Цюриця. А Йосип Струцюк, один із найдосвідченіших і найпрацьовитіших письменників-волинян, пропонує читачам уривок із повісті «Гомін Турового урочища», а також оповідання «Соняшник, Сонце і Місяць», «Крилата квітка», які ведуть до джерел народного епосу. Якщо його вірш «Лісовий гість» (з лічилкою, загадкою й відгадкою) кличе у вічну сагу природи, то поетична настанова-побажання «До сина» особливо актуальна зараз, коли під час найжорстокішої фази російсько-української війни вирішується доля і нашої держави, й нашого народу:

Нехай повік в душі твоїй

Не згасне, сину, Україна.

І, звичайно ж, не можна уявити» цього видання без прози й поезії Василя Слапчука, Шевченківського лауреата, чиє слово направду талановите. У цьому вкотре матиме нагоду переконатися кожен, читаючи зокрема і його вірші й оповідання «Дві книжки», «Новий рік», «Коли приходить сон», «Купався місяць», «Із сиром пироги».

Звісно, у розділі «Сучасники» могли б бути й інші автори, які причетні своїми життєписами до Волині і чия творчість до певної міри торкається дитячої проблематики. Серед них – й академік Микола Жулинський, який свого часу мешкав у Луцьку, а порівняно віднедавна виявив свій талант прозаїка, й Віктор Лазарук, Петро Кралюк, Василь Терещук, Галина Глодзь, Андрій Бондарчук, Ольга Ольхова-Сухомлин, Петро Цеголко, Віктор Давидюк, Валентин Собчук, Віталій Клімчук, Володимир Гнатюк, Володимир Місюра, Степан і Лідія Дружиновичі, Іван Пукля, Віктор Гребенюк, Василь Мартинюк… Однак вибір авторів і їхніх текстів – виняткове право упорядників видання у відповідності з концептуальними засадами, а також, як уже наголошувалося, враховуючи побажання самих письменників.

Книга «ЧИТАЙ ПРО РІДНИЙ КРАЙ: Хрестоматія дитячої літератури українських письменників Волині» стане в нагоді і дослідникам багатогранного українського літературного процесу, і педагогам-україністам. Передусім там, які не обмежуються суто прагматичною підготовкою учнів до НМТ, не зацикленні на фальшивих постулатах «русского міра» і не належать до числа тих чоловіків мобілізаційного віку, які, щоб не захищати Україну, під час війни раптом виявили в собі дар «сівачів розумного, доброго й вічного». Це видання – результат сумлінної фахової праці упорядників, і, вочевидь, ще один крок до створення повноцінної «Літературної мапи Волині», над якою тривалий час системно працює Микола Мартинюк.