Re: цензії

28.08.2026|Тетяна Граб

Три жінки: три долі

28.08.2026|Анна-Віталія Палій

Постелимо дорогу правді

28.08.2026|Тетяна Мороз, м Івано-Франківськ, письменниця, бібліотекарка, фотографиня

Восени життя починається заново

22.08.2026|Марія Федорів, письменниця, редакторка

Одного разу ти знайдеш цей щоденник: маленькі клаптики вдячності за трансформації

21.08.2026|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ

Дитячий світ недитячого поета

21.08.2026|Наталія Мартинюк

Правда і вигадка у книжці Володимира Даниленка «Ліки від любовної лихоманки»

19.08.2026|Людмила Даниленко, літературознавиця

«Обійми мої – це твоє укриття»: образ прифронтового Запоріжжя в поетичній збірці «Ми є» Валентини Вісленко

19.08.2026|Олена Волинська

Диво, що рятує від прірви

14.08.2026|Тетяна Безушко-Граб

Незламна Олена Пчілка: відгук на роман «Мармурова жінка»

08.08.2026|Юрій Горблянський, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка

Історична реконструкція націєтворчих змагань в ретроромані Юрка Вовка (Юрія Зилюка) «Передбачення Курта Зіберта»

Видавничі новинки

Павлюк Ігор. "Мезозой"

Проза | Буквоїд

Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»

Книги | Буквоїд

Сащук Світлана. «Дратва тиші»

Поезія | Буквоїд

«Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперії

Книги | Буквоїд

Ігор Павлюк. «Голод і любов»

Поезія | Буквоїд

Олена Осійчук. «Говори зі мною…»

Поезія | Буквоїд

Світлана Марчук. «Магніт»

Поезія | Буквоїд

Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»

Історія/Культура | Буквоїд

Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»

Книги | Буквоїд

Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»

Книги | Буквоїд

Всі новинки

Головна\Re:цензії\Книги

Re:цензії

28.08.2026|13:20|Тетяна Граб

Три жінки: три долі

відеододаток

аудіододаток

фоторепортаж

Ольга Саліпа. Квіти з корінням, видавництво "КСД ", 2026.

Якщо мене запитають про що ця книжка, я скажу коротко - "про життя". Звичайне життя звичайних жінок. Про сьогодення, минуле і надію на майбутнє.

Три жінки. Христина, Люба, Лєна. Онучка, донька, мама, бабуся. Три долі. Такі різні, але об´єднані одним — любов´ю. Кожна любить по-своєму: так, як навчило життя, як підказав пережитий досвід, як любили її або не любили колись.

Тлом історії стає воєнний Київ — місто, де вночі мами обіймають дітей у коридорах під час повітряних тривог, де «шахеди» вже розпізнають за звуком, де майже в кожній родині хтось воює або зник безвісти.

Христина постійно перевіряє телефон, чекаючи такого бажаного повідомлення зі знаком «+», навіть у день народження власного сина. Її мама Люба, яка все життя прагнула бути «як усі», а не такою, як її яскрава мама — красуня, спортсменка й жінка, що завжди жила за власними правилами, мріє відправити доньку та онука за кордон, у безпечніше життя. А бабуся Лєна у свої поважні роки нарешті починає жити для себе, запалює цигарку, усміхається і повторює "мені можна все".

Це історія, яка чесно й відверто показує, що означає бути жінкою в різні періоди життя. Бути донькою, яка все життя шукає любові й прийняття. Бути мамою, яка ладна віддати все заради своїх дітей, навіть якщо вони не зрозуміють її рішень. Бути бабусею, яка лише з роками наважується жити так, як хочеться саме їй. А ще — бути жінкою під час війни, коли щодня доводиться знаходити сили жити, чекати, любити, втрачати й не переставати вірити.

Мені дуже сподобалося, що авторка не ділить героїнь на добрих і поганих. Кожну з них можна зрозуміти. Кожна несе свій тягар, свої помилки й свої спроби бути щасливою.

Так, читаючи цю книжку я плакала. Не тому, що мені було шкода когось із героїнь. Я плакала, бо мені стало боляче за всіх жінок цієї війни. А ще за тих, хто так і не встигне порозумітися.

«Квіти з корінням» — це роман про жінок, які, попри все, залишаються корінням своїх родин. Саме вони тримають землю під ногами, навіть коли навколо все хитається.

Дякую Ользі Саліпі за щиру, глибоку й дуже людяну історію. Вона не лише про одну родину. Вона — про тисячі українських жінок, які сьогодні живуть життя. Бо зараз саме той час, коли вже треба переставати чекати того дня, коли можна. Час, коли можна дозволити собі. Мріяти, закохуватися, кохати, одружуватися, жити так, як ти цього хочеш.

Емоційно, відверто, щиро, чесно, талановито. І як завжди, кожен щось знайде для себе.