
Re: цензії
- 05.08.2022|Тетяна Дігай, ТернопільЕнциклопедична трилогія про Чортків
- 05.08.2022|Валентина Семеняк, письменницяЧому? Навіщо? За що?
- 01.08.2022|Ігор ПавлюкРежисерка жовтого катарсису
- 31.07.2022|Людмила Даниленко«Якщо на селище напали чужі…». Читайте «Чорний хліб» Фоззі
- 29.07.2022|Ярослав Мотика, скульптор, лауреат Національної премії імені Т. ШевченкаМожна лише дивуватись, що є такі поети як Ігор Павлюк
- 20.07.2022|Василь КузанЧас усвідомити
- 12.07.2022|Альона Радецька, Хмельницький«Картка Марії» Олександра Козинця як можливість самопізнання
- 12.07.2022|Василь КузанЕпоха Павлюка
- 21.06.2022|Марина СушкоШамани слова
- 20.06.2022|Євген Баран«Я нічого більше не хочу, лише писати…»
Видавничі новинки
- Ольга Улгер. «Палкі і нерозважні»Книги | Буквоїд
- «Близькі чужинці», Марія КаменськаКниги | Буквоїд
- «12 годин чоловіка», Ксенія ФуксКниги | Буквоїд
- ігор Павлюк. "Вакуум"Книги | Буквоїд
- Jestem z Drochobycza. Я – з ДрогобичаКниги | Буквоїд
- Костянтин Піскорський. «Сорок і чотири»Книги | Буквоїд
- Як подружити дитину з емоціями розповість нова книга психологині Світлани Ройз «Ключі сили»Книги | Буквоїд
- Між укриттями і ракетами: в Україні виходить антологія "Поезія без укриття"Книги | Буквоїд
- Віра Валлє. «У пошуках Людини. Homo emoticus»Книги | Буквоїд
- Мар’ян Ґолька. «Суспільна пам’ять та її імпланти»Книги | Буквоїд
Re:цензії
Марина Павленко: Читаючи «Верхи на крадених конях» у двох місцях по-справжньому розплакалась, чого вже давно не робила над художнім текстом
На запитання порталу «Буквоїд»: «Що читати?» відповідає письменниця Марина Павленко.
- Що Ви читали останнім часом? Що сподобалося, що ні? Що можете порадити для читання іншим?
— Пер Петтерсон. Верхи на крадених конях / Переклад Галини Кирпи. Тернопіль, «Навчальна книга – Богдан». 2011. Загалом читалося рівно, без якогось запалу, але з інтересом: здається, так і мають читатись прохолодні норвезькі романи (дуже схоже відчуття мала після «Снів шовкопрядів» Оси Ґан Шведер, та, власне, й усього Кнута Гамсуна). Але однозначно вабила авторова (ну, та й перекладачева, безперечно!) майстерність без поквапу, і ніби уривчасто, вести оповідь. Без «екшенів» та сенсацій (майже всі основні колізії вгадувались наперед), але з явною екзотикою і якоюсь аж неймовірною життєвою правдою. А в кінці у двох місцях навіть по-справжньому розплакалась, чого вже давно не робила над художнім текстом... Окремо варто сказати про силу норвезьких суворих і духмяних пейзажів (от уже вміють їхні автори передати колорит своєї природи!).
Також недавно прочитали з молодшою донькою Оксанкою цілий ряд книжок Астрід Ліндґрен:
— «Сонячна галявина» / Переклад Галини Кирпи (Махаон-Україна, 2011). Вразила краса авторчиної мови й образів (чомусь як ніколи досі), взагалі, дуже сильно написано. Як уміє авторка одним штрихом передати характер!
— «Роня — дочка розбійника» / Переклад Ольги Сенюк (Махаон-Україна, 2009). Історія потішила неабияк (хоч, перепрошую, згідно з резюмуваннями героя «Записок самашедшего» Ліни Костенко, які теж прочитала не так і давно, — авторка Астрід Ліндґрен уже віджила для сучасного покоління). Ні, правий був Голобородько у своєму вірші «Що читати» (цитую з пам’яті): якщо хочеш знати, як здобути волю Україні, «...жодної історичної книжки не читай (я додала б: «І записок українського самашедшего» теж. У жодному разі!). Читай натомість казки, синку мій, котику мій»... До таких життєствердних казок відношу й «Роню — дочку розбійника».
— «Лотта з бешкетної вулиці» / Переклад Галини Кирпи (Махаон-Україна, 2010). Чудова весела і зворушлива історія!!!!
— «Домовичок Нільс Карлсон» / Переклад Галини Кирпи (Махаон-Україна, 2010): ці казки вразили менше, але теж непогані.
— «Расмус-волоцюга» / Переклад Ольги Сенюк (Махаон-Україна, 2011) — вершина всіх наших із донькою читань останнього часу (і, на мій погляд, усіх писань самої Астрід Ліндґрен)!!!! Розкішна, зворушлива, жива, захоплива історія малого хлопчика!!! Раджу прочитати всім: і малим, і дорослим!
... Зараз потрохи (бо ця книжка не призначена для «швидкого проковтування») читаю «На добрий спомин: Повість про батька» Наталки Дукиної (Видання джурналу «Березіль», Харків, 2010) — документально-мемуарні свідчення про репресії в харківському письменницькому будинкові у тридцятих роках. Книжка вражає. Вона особливо актуальна, можливо, саме зараз, коли Незалежність України знов постала під знаком питання. Попри те, що видана давніше, її теж раджу прочитати всім-всім-всім. Це як заклик всім українцям: «Будьте пильними!»
Коментарі
Останні події
- 15.08.2022|15:50У видавництві #книголав вийшла книга-мандрівка "Незалежні"
- 12.08.2022|16:34Померла Дарія Гусяк
- 12.08.2022|14:03Збірку споминів про останнього онука Івана Франка презентували у Києві
- 12.08.2022|13:30«Україна не вмирає!»: у новій пісні «Хвилями» гурт T.HUTSULS оспівав емоції війни
- 12.08.2022|13:29ХІІІ Meridian Czernowitz об’єднає учасників із 5-ти країн
- 10.08.2022|17:11Під час ХІІІ Meridian Czernowitz 2022 волонтери-письменники збиратимуть гроші на потреби ЗСУ
- 10.08.2022|17:05У Meridian Czernowitz виходить нова збірка віршів Катерини Калитко
- 05.08.2022|14:08«Видавництво 21» оголошує видання нової книги «Знаки» та збір коштів для підтримки ЗСУ
- 05.08.2022|12:06“Інтелектуальні вечори у просторі ПЕН”: лекція Тараса Лютого
- 05.08.2022|12:01У видавництві #книголав вийде новий роман Ірени Карпи