Що Ви читали останнім часом? Що сподобалося, а що ні?

Кілька тижнів тому перечитав «Трамвай бажання» Теннесі Вільямза. Дивовижний твір, який показує трагічну самотність жінки, знищення шляхетності та інтелігентності в суспільстві, а разом із тим і ставить в модерністському дусі питання про потребу творення нової ідентичності, як маскулінної, так і фемінної. Мав щастя прочитати «Зелене вино» (антологія модерної португальської та бразилійської поезії) в перекладі Віри Вовк. Буквально в ці дні сиджу за розкішним фоліантом «Повернені шевченківські раритети» (упорядкування, науковий опис колекції та примітки - Сергія Гальченка і Наталки Лисенко). Прикметно, що книжка побачила світ за підтримки Американського посольського фонду зі збереження культурної спадщини. Мабуть, представники цього Фонду розуміють, наскільки грандіозним і потрібним є такий проект. А наші керманичі що можуть видати? Новий указ про червоний прапор? Шевченко - це людина рівня А. Лінкольна чи Дж. Вашинґтона; це творець національної державності, демократії, простору історичної свободи та державної культури.

На українському ринку з´явилося два видання, які ставлять за мету пояснити позалаштункові механізми, які визначили результати Другої світової війни. Причому Друга світова розглядається як проект незавершений. Ці книжки - «Альянс» Джонатана Фенбі та «Друга світова війна за зачиненими дверима» Лоренса Різа (проекти видавництв «Темпора» та ЕСЕМ Медіа Україна). Остаточна перемога, на думку Л. Різа, можлива лише тоді, коли знищено тоталітаризм. Якщо ж одна тоталітарна система перемагає іншу тоталітарну систему, то війну не завершено. «Радянські комуністи й німецькі нацисти мали багато спільного - звичайно, не щодо ідеології, а з прак­тичного погляду. І ті, і ті поважали грубу силу. І ті, і ті зневажали цінності, які понад усе шанували люди на кшталт Франкліна Рузвельта - свободу слова і верховенство права» (Л. Різ, С. 7). Дуже посутнє міркування. Друга світова була війною проти коричневої чуми, проти ідеології, яка прагнула винищити мільйони людей. Проте життя в Радянському Союзі також потрактовано як залежне від іншої антигуманної ідеології. Обидві книжки, які є фаховими історичними дослідженнями, читаються легко і разом із тим виконують важливу інформаційно-освітню функцію. Лоренс Різ зізнається, що до падіння залізної завіси в західних історичних дослідженнях багато морально-етичних аспектів просто не бралися до уваги науковцями, оскільки вважалися другорядними. «...мій учитель історії обходив моральні й політичні складнощі участі Радянського Союзу у війні простим способом - зна­чною мірою просто ігноруючи це питання. Тоді, у пору глибокої холодної війни, більшість людей саме так ставилася до незручної спадщини стосунків Заходу зі Сталіним» (Л. Різ, С. 6). Ці книжки є важливими інтелектуальними проектами в нинішній ситуації історичного невігластва та політичного абсурду.

Серед літературних розчарувань останнього часу можу назвати книжку «Століття Якова» Володимира Лиса. А серед літературознавчих чи культурологічних - хіба що есеїстичне дослідження Робера Мюшамбле «Оргазм і Захід». Попри важливість такої роботи, стиль викладу сам по собі не глибокий, переклад також місцями не вельми адекватний, принаймні розділи читаються не просто, зокрема там, де йдеться про добу Ренесансу в Англії. 

Що плануєте прочитати?

Планую перечитати твори Франца Кафки в чудовому перекладі Євгена Поповича. Маю намір також завершити читання нової книжки про дивовижного літературознавця Наталю Кузякіну: «Наталя Кузякіна: автопортрет, інтерв´ю, публікації різних літ..». Дослідження підготувала В. Саєнко. Хочу відкрити для себе Юстінаса Марцінкявічуса, зокрема його «Героїку». І, якщо вдасться, то мушу прочитати «El sueño del celta» («Сон/Мрія кельта») Марйо Варгаса Льйоси.

Що б Ви радили почитати іншим?

За теперішньої ситуації можу порадити всім перечитати «Державця» Н. Макіавеллі, «Ричарда ІІІ» В. Шекспіра і «Проби» М. Монтеня.

З сучасної іноземної літератури доволі цікавими, як на мій смак, видаються такі книжки: «Дивний випадок із собакою вночі» М. Геддона, «Любі кістки» Е. Сіболд, «Без крові. Така історія» Алєссандро Барікко. Також порадив би романи Мак´юена, зокрема, його «Суботу». З сучасної української поезії - «Світло вечірнє» Ірина Жиленко.

З літературознавчих досліджень вельми цікава праця «Інтертекстуальна іронія і переклад» Анжели Кам´янець і Тетяни Некряч.