– Що Ви читали останнім часом?
– Останнім часом читав книжки, які за ідеями дотичні до моєї нової книги есеїстики про глобалізацію, нерівність і націоналізм. Це такі автори, як Менкур Олсон, Ентоні Ґіденс, Роман Шпорлюк, Роберт Патнам, Зиґмун Бауман. Трохи читав художньої літератури – особливо гарний роман 70-х – «Вечір у Візантії» Ірвіна Шоу.

– Як обираєте літературу для читання?
– Спонтанно, однак дуже прискіпливо. В мене непогана бібліотека – інколи дивлюся, до чого ще не дотягнулися руки, або ж що кортить знову перечитати. Наприклад з настанням холоду перечитую улюблених поетів – українських і світових. Це в мене так починається сезон із жовтня аж до квітня. Дуже класний період для поезії та читання поезії.

Ще для вибору читання може бути рекомендація, якій я довіряю.Але таких людей існує дуже мало в Україні, тому це буває зрідка.

– Які книги можете порадити для читання іншим?
– Мені здається, що варто читати книги, які щось дають. Не проходняк, який щомісяця пропонує наш сирий ринок, а щось дуже важливе й оригінальне. Власне у такому пошуку й полягає, мабуть, половина процесу читання. Люди, мов губка, дуже багато вбирають такого, на що можна було б не витрачатися. Тому я завжди пропоную читати і насолоджуватися речами, які перевірені часом. Оце мені Роман Шпорлюк дотепно був написав: «Толю, не Фуко, а Ларошфуко!» А я, невіглас, ще Ларошфуко не читав. Але з роками тягне на щоденники, мемуари і спогади. Літа, гай, гай!