Re: цензії

19.07.2024|Богдан Дячишин, Львів
Я і є памʼять – вічний
18.07.2024|Тетяна Качак, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету ім.Стефаника
Літературознавчі візії Лариси Табачин
Знову – Селін, знову – війна
06.07.2024|Оксана Тебешевська, заслужений вчитель України
Верліброві філософеми Євгена Барана
28.06.2024|Сергій Постоловський
«Анатомія ненависті. Путін і Україна» Сергія Руденка. Книга для тих, хто хоче не тільки знати, але й зрозуміти
27.06.2024|Богдан Дячишин, Львів
«До світла, що у слові…» (Полілоги живого слова для дітей і дорослих)
20.06.2024|Віктор Вербич
Нора Ікстена: «Чи любов краща за життя?»
18.06.2024|Галина Максимів, Прикарпаття
Відкриваючи «Галактику Андромеди»
І рід, як сад
Душа Ахерона. Життя опостінь

Re:цензії

30.05.2024|11:50|Валентина Семеняк, письменниця

І в цю мандрівку ми вирушаємо відразу, як тільки народжуємось

Стежки босоніж: поетичний календар / Олександр Козинець. Київ : Видавництво Ліра-К. - 400 с.

Уявляєте? 366 віршів на кожний день року! Гортаю сторінки нової  книжки Олександра Козинця – поетичний календар. За збігом обставин, сьогодні  Міжнародний день щастя. Чи насититься моя душа прочитаним за «20 березня» у день щастя, коли живемо в час війни? «слава твоя розквітне / як весна на землі / серце твоє пізнає / радості глибину / пише про щастя той / хто відчував жалі / ділиться світлом той / хто знає йому ціну!». Я не можу знати, кому присвячені ці рядки, але перше, що мені спало на думку, це пророцтво, яке стосується України. А ви ж знаєте, що перша думка завжди правильна! 

«Календарна» поезія для мене не відкриття, бо ще у 2019 році мала нагоду прочитати  чотири збірки із серії «Сезони днів» згаданого автора. І ось знову, щоправда, в іншому цілісному форматі – себто в одній книжці під ошатною сонячною обкладинкою. Якщо попередні збірки мали кожна окремий колір (синій – зима, зелений – весна, жовтий – літо, черлений – осінь), то для нової книжки автор свідомо вибрав сонячний. Зрозуміло, усім нам сьогодні бракує світла, але не фізичного, а метафізичного, іншим словом – духовного. А як багато залежить від сприйняття нами довколишнього світу саме через фізичні очі! Ними вбираємо світлоносні барви, ними наснажуємо душу і серце. Це як своєрідні містичні сходинки до вищого – духовного плану. Поет вихопив з лона дня найсокровенніші рядки і зафіксував їх на папері, аби ми змогли долучитися до них згодом, на проминулій вже часовій хвилі. 

Між тим навіть важко уявити, скільки щодня думок «продукує» наш мозок! Та чи всі вони наші? Чи, може, ми (люди) у космічному плані є своєрідними ретрансляторами «чиїхось» думок? Тоді наступне питання: «На якій перебуваємо енергетичній хвилі, що «вловлюємо» ті чи інші посили і чим ділимося зі світом?» Поет, про книжку якого хочу вам розповісти, Олександр Козинець завжди на світлоносній хвилі, принаймні так відчуваю його слово, а будь-яке слово – це концентрат певної енергії. Навіть окремо взята буква… Цей добрий чоловік не ставить за мету змінити довколишній світ, навпаки, він змінюється сам, прагне стати кращим у своїх вчинках і діях. Коли це відбувається… тоді він пише, «ретранслює»: «на зміну твоїх вібрацій прийдуть глибші й світліші (15 січня). Читачі, знайомлячись із його попередніми персонажами («Карта Марії») й самі хочуть і починають змінюватися. Тому доброю настановою є рядочки, які відкривають «Стежки босоніж»: «зігрівайся теплом/ що виходить/ за межі оселі/ засинай в радості/ з нею в серці живи».

Збірка, мов те осіннє збіжжя, пересипана добротним зерням –  філософськими афоризмами: «є стежки/ якими можна / скоротити дорогу/ але скорочувати/ свою дорогу/ до стежки – злочин!» (зима, 3 січня); «вам давно слід/ притулятися ближче/ поєднати нарешті/ ваші дороги в одну…» (6 січня); «дні потрібні/ для того/ щоб множити/ в інших добро»; «у тих/ хто за світлом слідує/ немає меж», «але рухає світом совість і чесність»; «та світ завжди/ однаковий/ такий / в якому / хтось пливе / а хтось потоне» (12 жовтня); «істини шукай не в винах/ а в часі/ що тече між / пальців» (23 жовтня) та іншими. 

Вкраплені тут важливі духовні послання, які  додають не лише знання, а й дарують інакшість бачення світу, спонукають до глибоких роздумів, на які у нас завжди катма часу: «можна було йти/ навпростець/ однак ти обирала/ шлях небесних доріг/ ними колись/ ходив сам Отець/ а нині тобі/ ними йти/ допоміг» (зима, 8 січня); звучать як підказки: «ти відповідь/ шукай в собі/ із серцем/ говори/ мудре рішення/ підказкою / спуститься «згори» (12 січня); «голос янгола – тихший/ той що гучніший – чорта» (1 лютого); «бувають дні/ коли в собі/ відчуваєш/Все – / світ» (7 лютого); «ти ж слухай серце/ довіряй його Богу/ за Божим голосом/ без сумніву й страху/ йди» (8 лютого).

Очі вихоплюють –  «слід бути собою».  Міркую над цією думкою-реченням. Справді, а коли ми буваємо «собою»? Та й чи буваємо? Щодня  виконуємо безліч ролей «гігабайти спаму»: матері чи батька, бабусі чи дідуся, сестри чи брата, учня чи вчителя, продавця чи покупця тощо. А скільки у житті нам відведено часу, аби ми нарешті, залишившись наодинці, побули такими як нас замислив Господь – самими собою? Тим часом 24 січня поет запитує: «як побачити / руки Бога/ який піклується/ про тебе?» і відразу ж відповідає: «повернути долоні/ до себе/ й усміхнутися». Якихось більше десятка слів, а який глибинний зміст! Скільки прихованих думок вони криють в собі! Бо що таке усмішка? Це візитівка душі. А що таке душа? Як на мене – це частинка того невидимого й Цілісного, якого ми називаємо різними іменами: Абсолют, Всесвіт, Творець тощо. «комусь усміхнися/ когось обійми/ та погладь» (12 лютого). На підтвердження цих слів спадає на думку наступне: «Хто захищає вас, коли ви міцно спите і не знаєте, що відбувається навколо? У цьому стані вас може захистити тільки Бог» (східна мудрість).

Стосунки батьків і дітей є невід’ємною частиною у творчості Олександра Козинця. Про це свідчать записи за 25 січня («навчити дитину писати – / все на що спромоглася/ постійно зайнята мати/ «хочу їсти» – написала дочка/ нерівним почерком/ і приклеїла аркуш/ мамі на монітор»). У «збіжжі» написаного багато зернин мудрості, які можна виокремити (вихопити) кмітливому й уважному читачеві, позаяк це інтелектуальна «їжа». Ось хоча б ці: «вміння/ звертати увагу/ на деталі  –  / це дар», «бо якщо не мати/ своєї системи координат – / доведеться жити/ в системі нав’язаній» (21 лютого), «усміхнене сонце/ зранку встає з імли/ тиша та спокій/ двадцять четвертого лютого» (24), «щастя в тобі!» – / читай між титрів (8 березня). А чого лишень варті  поради: «відбудовуй свій храм/ з руїн та розвалин»; «тож не суди нікого/ краще підтримай/ у скруті» (25 березня); «збирай в слова/ й сповідуй тихо/ безмежні/ світло/ та любов»; «вір більше собі/ та ще більше  – / небу»; «у кожному дні/ щаслива будь/ без нарікань»; «дякуй за сон/ та небо чисте/ і мир/ який майже цілісний/ у тобі»; «світлом серця свого/ світи/ а думки про тривожне/ викинь». Знайшлося у автора – романтика місце для мрій. А як же без них! «хай як приємно/ десь там було б –  / в рідне гніздо/ хочеться/ якнайшвидше!» (21 березня). 

Надихаючим і обнадійливим звучать рядки за 5 жовтня: «рано чи пізно/ прокинеться в кожному Бог/ і люди без пошти/ надсилатимуть / іншим радість».  В осінніх творчих записах йдеться про…запаси духовного тепла. Мені подумалось: «А як це – надсилати іншим радість  без пошти?». І відразу й відповідь знайшлася: «Ну, звісно як, подумки, бо де думка, там й енергія». А як тепер нам всім бракує позитиву!  У продовження думки читаю наступне (10 жовтня): «подумки/ тішся радості/ вигадуй її/ й таки вигадай/ тепер в ній живи/ байдуже / що вона/ невидима!» Від себе додам, то тільки на перший погляд може здатися, що «подумкова» радість невидима. Якщо вона присутня всередині людини, то вона (людина) тоді світиться нею, і це неможливо не помітити. Своєрідне дешифрування «радості», читач отримує із календарного листка за 16 жовтня: якщо дотримуватись християнської заповіді (особливо друга її частина) «Полюби ближнього як самого себе», тоді станеш світлом, а на світло «й інші підтягнуться», а все тому, що «любов до себе –  / це маленька п’ятниця/ радість якої доступна кожному». Про радість у книжці особливі вкраплення, як ось ця (5 грудня): «налаштуй себе зранку радіти усьому». «бережи  свою / зав’язь змолоду» –  радить поет (8 жовтня) у поетичному календарі і я дивуюсь його мудрості, вбачаючи у цьому реченні особливий інформаційний посил. При цьому  відразу згадую новелу Григора Тютюнника «Зав’язь», де з талановитою майстерністю виписано формування душі, загальнолюдських моральних цінностей, розуміння і прийняття високого сенсу почуття любові, вміння його берегти, не розтратити. Як важливо зберегти в душі світлі та чисті перші почуття! Не «обпалити» їх зрадою, облудою, брехнею… І пам’ятати про те, щастя «має різні обличчя / щомиті й  щодня!».  

У цій книзі кожний читач виокремить те, що співзвучне його душі. Так сталося й зі мною. Я охопила ті сторінки, які відгукнулись на поклик мого духу. Для когось іншого згадана книжка відкриє інші незвідані таємниці буття. І це дуже важливо, оскільки ми всі різні. «Стежки босоніж» – це виняткова мандрівка у часі, який непідвладний нам тільки тому, що ми самі і є… тим проминальним часом. І в цю мандрівку ми вирушаємо відразу, як тільки народжуємось. Письменник Олександр Козинець подарував нам чудову можливість торкнутись цього дива…



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери