
Re: цензії
- 14.09.2025|Тетяна Колядинська, м. ДніпроЗа якими правилами “грали” радянські засоби масової інформації
- 03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро«Був на рідній землі…»
- 02.09.2025|Віктор ВербичКнига долі Федора Литвинюка: ціна вибору
- 01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиОдухотворений мегавулкан мезозойської ери
- 25.08.2025|Ярослав ПоліщукШалений вертеп
- 25.08.2025|Ігор ЗіньчукПравди мало не буває
- 18.08.2025|Володимир Гладишев«НЕМОВ СТОЛІТЬ НЕБАЧЕНИХ ВЕСНА – ПЕРЕД ОЧИМА СХОДИТЬ УКРАЇНА»
- 12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПолтавська хоку-центричність
- 07.08.2025|Ігор ЧорнийРоки минають за роками…
- 06.08.2025|Ярослав ПоліщукСнити про щастя
Видавничі новинки
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
- Мар’яна Копачинська. «Княгиня Пітьми»Книги | Буквоїд
- "Моя погана дівчинка - це моя частина"Книги | Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
Re:цензії
Вірю, повернуться всі Еврідіки
Роксолана Жаркова. Біжи, Еврідіко! [оповідання, новели, образки] / Роксолана Жаркова. — Брустури: Дискурсус, 2023. — 152 с.
Я радію, бо чекала на неї з моменту її появи. Аби взяти до рук, доторкнутися, як беруть і торкаються до найдорожчих і найрідніших. «Біжи, Еврідіко!» – книжка Роксолани Жаркової. І тут не лише про те, що бігти можна «від» – втікати, покидаючи, а й про те, що бігти можна і «до», здобуваючи, відшукуючи і осягаючи. Хоч коротеньку передмову авторка й назвала «Біжи: від себе і до себе», читач цієї книжки короткої прози має-таки шанс більшою мірою прийти до (а не від) себе і глибше усвідомити ті тонкі й тремкі речі, котрі, зазвичай, ледь видимою павутинкою огортають і бережуть-тримають у цілісності наші душі на тій межі, за котрою вони вже можуть… незворотньо розсипатися, не витримавши болю випробувань.
Героїні Роксоланиних оповідань і справді біжать навіть тоді, коли їм кажуть «йди»: «Настко, давай швидше, бо вже їх садять в машину і відправляють! Йди, попрощайся з чоловіком, йди!..
І біжить вона босоніж між трав високих і колючих, розчервонена калина, принишкла од вітру…» («Лінією на білому папері»).
Вони (героїні оповідань) озиваються з далекого минулого до нас моментами свого життя (Ольга Кобилянська, Леся Українка, Марія Урбанська), проникаючи у наше, залишаються в нас, у нашому сьогодні-завтра. І ми теж стаємо трохи Ольгою, Лесею, Марією і навіть Еммою Боварі… Бо стираються межі століть, межі реального й вигаданого, а центром осягнення стає жінка зі своїм світо(с)прийняттям. «…нам потрібні свідки наших спогадів, або хоча б ті, що зможуть прийняти на себе всю цю колючу лавину нашої пам’яті» («Етель») – тут не лише про пам’ять і зафіксовані моменти минулого… Тут про те, що є ті, котрі «не знатимуть ніколи, як це – падати і розбиватися…»
«Одного дня чи ночі все може зникнути. Вкриється димом, ржею, кров’ю, попелом, туманом… Біжи!… Порожні мапи лякають пусткою. Які вони, ці пункти призначення? Десь посеред дороги почуття вини виламує двері у твою свідомість. А як же…? А що, коли…? Мовчи, дівчинко… Зціпивши зуби, стиснувши біль в кулаки, заплющивши очі від знемоги. Не озирайся, бо повернешся знову туди, звідки тікаєш – до Маріуполя, чи Харкова, чи Краматорська, чи Сєвєродонецька… Біжи! – навздогін кричали ті, що вчора любили її. Біжи, Еврідіко, біжи…» («Біжи, Еврідіко!») – ця кульмінаційна, як на мене, новела не випадково дала назву збірці Роксолани Жаркової. Бо нині ми справді біжимо-втікаємо від того найстрашнішого, що принесла зі собою війна. І це не лише про тікання з точки А у точку Б. Про (в)тікання від травм, спогадів, болю, страхів, сліз і страждань… Але поки що це втікання здебільшого біг по колу. Такою є наша реальність… Таким є наш час і наша (Роксоланина) Земля (перший розділ книжки узагальнено під такою назвою).
Часом од стихії землі до стихії води – один крок… Вода – другий розділ. Тут багато сонця, моря, чайок, любові, вітру, солі на засмазі й губах… Крим і Балтика… Грузія, де помирає Леся, і де, певно (точно), ще й досі живе… («Відлетіла»). Вода у потоках тих дзвінких ручаїв, що переростуть в ріку… («Здається, щойно…») і нестимуться піснями Володимира Івасюка, даруючи щасливі осягнення причетності до усього, що з ним нас в’яже: одного народу, одної землі, одної країни… тієї, куди, вірю, повернуться всі Еврідіки… Вірю ще й тому, бо останні рядки дорогої моєму серцю книжки є такими: «…кажуть, що ми повертаємося туди, де найбільше залишили себе самих».
Коментарі
Останні події
- 11.09.2025|19:25Тімоті Снайдер отримав Премію Стуса-2025
- 10.09.2025|19:24Юліан Тамаш: «Я давно змирився з тим, що руснаків не буде…»
- 08.09.2025|19:3211 вересня стане відомим імʼя лауреата Премії імені Василя Стуса 2025 року
- 08.09.2025|19:29Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій у 2025 році
- 08.09.2025|19:16В Україні з’явилася нова культурна аґенція “Терени”
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025