
Re: цензії
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
Видавничі новинки
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
Re:цензії
Вірю, повернуться всі Еврідіки
Роксолана Жаркова. Біжи, Еврідіко! [оповідання, новели, образки] / Роксолана Жаркова. — Брустури: Дискурсус, 2023. — 152 с.
Я радію, бо чекала на неї з моменту її появи. Аби взяти до рук, доторкнутися, як беруть і торкаються до найдорожчих і найрідніших. «Біжи, Еврідіко!» – книжка Роксолани Жаркової. І тут не лише про те, що бігти можна «від» – втікати, покидаючи, а й про те, що бігти можна і «до», здобуваючи, відшукуючи і осягаючи. Хоч коротеньку передмову авторка й назвала «Біжи: від себе і до себе», читач цієї книжки короткої прози має-таки шанс більшою мірою прийти до (а не від) себе і глибше усвідомити ті тонкі й тремкі речі, котрі, зазвичай, ледь видимою павутинкою огортають і бережуть-тримають у цілісності наші душі на тій межі, за котрою вони вже можуть… незворотньо розсипатися, не витримавши болю випробувань.
Героїні Роксоланиних оповідань і справді біжать навіть тоді, коли їм кажуть «йди»: «Настко, давай швидше, бо вже їх садять в машину і відправляють! Йди, попрощайся з чоловіком, йди!..
І біжить вона босоніж між трав високих і колючих, розчервонена калина, принишкла од вітру…» («Лінією на білому папері»).
Вони (героїні оповідань) озиваються з далекого минулого до нас моментами свого життя (Ольга Кобилянська, Леся Українка, Марія Урбанська), проникаючи у наше, залишаються в нас, у нашому сьогодні-завтра. І ми теж стаємо трохи Ольгою, Лесею, Марією і навіть Еммою Боварі… Бо стираються межі століть, межі реального й вигаданого, а центром осягнення стає жінка зі своїм світо(с)прийняттям. «…нам потрібні свідки наших спогадів, або хоча б ті, що зможуть прийняти на себе всю цю колючу лавину нашої пам’яті» («Етель») – тут не лише про пам’ять і зафіксовані моменти минулого… Тут про те, що є ті, котрі «не знатимуть ніколи, як це – падати і розбиватися…»
«Одного дня чи ночі все може зникнути. Вкриється димом, ржею, кров’ю, попелом, туманом… Біжи!… Порожні мапи лякають пусткою. Які вони, ці пункти призначення? Десь посеред дороги почуття вини виламує двері у твою свідомість. А як же…? А що, коли…? Мовчи, дівчинко… Зціпивши зуби, стиснувши біль в кулаки, заплющивши очі від знемоги. Не озирайся, бо повернешся знову туди, звідки тікаєш – до Маріуполя, чи Харкова, чи Краматорська, чи Сєвєродонецька… Біжи! – навздогін кричали ті, що вчора любили її. Біжи, Еврідіко, біжи…» («Біжи, Еврідіко!») – ця кульмінаційна, як на мене, новела не випадково дала назву збірці Роксолани Жаркової. Бо нині ми справді біжимо-втікаємо від того найстрашнішого, що принесла зі собою війна. І це не лише про тікання з точки А у точку Б. Про (в)тікання від травм, спогадів, болю, страхів, сліз і страждань… Але поки що це втікання здебільшого біг по колу. Такою є наша реальність… Таким є наш час і наша (Роксоланина) Земля (перший розділ книжки узагальнено під такою назвою).
Часом од стихії землі до стихії води – один крок… Вода – другий розділ. Тут багато сонця, моря, чайок, любові, вітру, солі на засмазі й губах… Крим і Балтика… Грузія, де помирає Леся, і де, певно (точно), ще й досі живе… («Відлетіла»). Вода у потоках тих дзвінких ручаїв, що переростуть в ріку… («Здається, щойно…») і нестимуться піснями Володимира Івасюка, даруючи щасливі осягнення причетності до усього, що з ним нас в’яже: одного народу, одної землі, одної країни… тієї, куди, вірю, повернуться всі Еврідіки… Вірю ще й тому, бо останні рядки дорогої моєму серцю книжки є такими: «…кажуть, що ми повертаємося туди, де найбільше залишили себе самих».
Коментарі
Останні події
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників