Re: цензії

03.03.2024|Ігор Зіньчук
Моя правда
21.02.2024|Ганна Кревська, письменниця, членкиня НСПУ та НСЖУ
«Стежками босоніж» до широких доріг
19.02.2024|Ігор Чорний
Жертва на вівтарі патріотизму
Тренос за Узбережжям
Присутність відсутнього
13.02.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Неймовірні містечкові пригоди про… призначення людини на Землі
Катарсис цього місця
06.02.2024|Віктор Вербич
Крізь безмір материнського болю: драма Марії Матіос
30.01.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Ключ до пізнання – у назві
30.01.2024|Олександр Забарний, доцент Ніжинського державного університету ім. Гоголя, кандидат педагогічних наук, член НСПУ
На перехрестях Слова і Часу: сторінками нової книги Людмили Тарнашинської

Re:цензії

14.06.2023|11:31|Олег Василишин, кандидат філологічних наук; Ігор Фарина, член НСПУ

Знахарський напій від традиційника

Гриценко В. В. Репортаж із зони болю і вогню: Ронделі. - Київ. ТОВ "Юрка Любченка". 2022. - 96 с.

Яке завдання ставить перед собою поет, йдучи до читачів з віршословом? Звісно, що перш за все прагне таким чином заявити про себе. Але відразу опісля цього з´являється ще одне питання: чим себе ствердити?

Бо хочемо того чи ні, адже з-за спини цієї цікавості на усіх поглядають кілька моментів. Спершу, зрозуміло, не оминемо питання про тематику писань. Але давайте зосередимося тільки на громадянськості текстів, бо саме про це найбільше згадується, коли перечитуємо цю книгу.

Та це зовсім не означає, що поза увагою залишаються філософічність, пейзажність та інтимність. По-перше, сучасне поезомовлення вбирає в себе усі тематичні нюансики (часто-густо і в одному творі). По-друге, читача цікавить не тільки тематична спрямованість написаного. 

Цю ж особливість необхідно враховувати й тоді, коли в душу стукає такий нюансик як формотворення. Хочемо того чи ні, а таке питання не дає спокою, коли поет віддає перевагу якійсь одній формі.

Щось таке маємо і у випадку з останньою (у часовимірі) книгою віршів Віктора Гриценка. Адже збірку  «Репортер із зони болю та вогню» склали ронделі, переважна більшість яких була написана після повномасштабного вторгнення російських «визволителів»:

1.«Як недруг розпочав нову війну,        2. «Відомо, сталь гартують у вогні,

І світу показав своє нутро,                    А от бійців – подолані дороги,

Поет оспівував небес шатро,                Хоч після них, як дзвін, густимуть ноги,

А потім кинувсь зводити стіну».         Ще не знайшовши спокою вві сні,

                                                      Бо вихідних немає на війні».

 

 На основі цих рядків, безперечно, можна, висновковувати про тему видання. Та є й інші вкраплення:

«Сльозу в душі помітить тільки Бог,

І лиш йому її там витирати».

Промовляння філософічності, бо богошукання – один з її відрухів:

«Знов сім зірок, а може сім вогнів горять у далині на видноколі». Хіба тут не відчутний подих пейзажності: «Якщо комусь до ніг впав плід з вершини, ми зірвемо його з низьких гілок» Інтимне. Адже йдеться про рондель, присвячений дружині Ользі.

Заканомірно виникне запитання: чому рецензенти звернули увагу на цю книгу, хоча… Оте трикрап’я, як нам здається, є найцікавішим. З одного боку не є секретом, що наші видавці продукують чимало книг на цю тематику, хоч нерідко антипоетичність у ній аж зашкалює. А з другого боку хіба не варто на цьому тлі згадати про справді вартісний друк?

До речі, саме це впадає у вічі, коли стикаємося з виявами виражальності, серед якої помітне місце займають літературні тропи (порівняння, епітети та метафори).

Але порівняльність є неодновимірною. І перш за все читацьку увагу привертають прості зразки цих тропів. Вони, між іншим, діляться на дві частини. Маємо приміром порівняння з участю сполучників типу «як», «мов», «ніби», «наче» і т. п. Є і відсутність сполучників. Цей троп належить до непроминальних завдяки сув’язі іменників і прислівників.

Не заперечуватимемо, що попередній абзац пронизаний теоритизуванням. Тому вважаємо доцільним підтвердження наших означень цитуванням окремих словосполук: «Їм ніжно вторить ринва, як валторна», «Та думка розтікається, мов ртуть», «Сумне нанизую, немов коралі». Це - прості порівняння зі сполучниками. І своєрідною противагою таким висловам є словосполуки без сполучників: «Поезія - це знахарський напій»., «Найтяжчий труд - це труд на полі бою», «Вагоме слово - золота підкова». Підтверджує це й сув’язь наявності та відсутності: «Сім променів - як з неба сім мечів». «Невизнання - як вічна печія». «Зірок у нього - як в людини сліз». Цікавинки порівняльного плану бачимо також у словах: «поет-горлай», «страх-бунтар», «святенник-плутократ»…

Коли говорити про епітети в цій книзі, то свідомість читальника ділить їх на дві частини. Наприклад, у багатьох книгах існують вислови на кшталт: «чужі плані», «космічна долина», «вдача бунтівна», «передзвін гітар», «витрата дорога», «талант мужчини». Вони безсумнівно, є помітними у книзі та водномить, либонь, не варто дорікати за них авторові, Нам здається, це певною мірою зужитості зрівноважують авторські знахідки: «свідомість восьминога», «граніт байдужості», «неправда моноліти», «слова мольби», «бранець слів», «епохи вдів». Додумаймо сюди контекстову доречність слововживань. 

Зацікавлюють і метафори: «Все слухаю, як в серці стогнуть жорна», «зостались пам´ять і душа в степах. «…війна спалила мій іконостас»…

Досі йшлося про тропи, які часто-густо говорять про власну неординарність на тлі «самостійного плавання», якщо так можна балакати про окремі вислови. Та не менш цікавими слід вважати такі сповосполучники у загадках про «населення» книги, серед якого бачимо рослини і дерева, звірі і птахи, зорі і небесні світила: «що хилимось віки, немов ковил», «за вірш трясти б, як чорт дуплясту грушу», «вибрикують, немов дурне лоша», «не буревісник, та провісник долі, який не завше заздрить солов’ю», «знов сім зірок, а може, сім вогнів», «від місяця лечають дивні тіні».

Та не хочемо стверджувати, що тільки тут вільно почуваються себе літературні тропи. Адже їхнє відголосся вчувається і в кольорових екстраполяціях: «Москалики в зеленім - наче жаби». «Знов сипле дощ, немов прокляття чорне». «То ж не дивуйся ранній свині». «В журбі судьба не ломить руки білі»…

В попередньому абзаці існує згадка про кольорову екстраполяцію. Не вважаємо це випадковістю. Адже вже стало традицією присутність словесної барвистості у літературних тропах. В цьому неважко пересвідчитися, якщо вчитатися в інші рядки: «Москалики в зеленім – наче жати», «Знов сипле дощ, немов прокляття чорне», «Ще в когось додалося сивини», «І дозвіл увижається в блакиті», «Нам незабутні Січ і Жовті Води», «Готує дехто білий прапорець…».    

Думку про повсюдність літературотропності підсилюють і рядки зі згадками про «населення» видання серед якого бачимо рослини і дерева, звірів і птахів зірки і небесні світила: «Мов ящірка я сонце зранку п´ю», «Так зрозумів я те, що крякнув крик», «Коли орда топтала тут спориш», «Полярну зірку не знаходить Віз» «Повірити нелегко в чудеса, в чудеса», «Від місяця лягають дивні тіні, вибрикують, немов дурне лоша». (До речі, саме тема про "мешканців" дає можливість говорити ще про два моменти. Зосібна кидається у вічі поєднанні різних поселенців в одній строфі.) Відчувається також сув´язь реальності та уяви.

У виражальності поетичної книги помітне місце займають слововияви. Автор орієнтується на рідковживаності. Але можемо теж балакати про неологічність та говірковість. Погляньмо, зокрема, на такі слова, як «ленник», «богдихан», «підсусусідки», «бакчиш», «біогенез», «хлібородні» «запіччя», «схоліаст», «горлай», «ворожда».

Є й випадки тісного переплетення виражальності і темарійності. Передусім це стосується богошукальних та культурологічних акцентів. Адже вони пов’язані з філософськими мотивами. Про релігійність взорування віршаря стверджує чимало рядків: «Душа летіть до Господа готова.», «Сльози в душі помітить тільки Бог», «Творець світів створив людині Бога». До речі, подібні цитати можна тільки множити. І це – переконаність душі, а не данина моді. Інакшої думки і не виникає, коли читаємо рядки на кшталт: «Моя Голгофа там, де я стою», «Поет – це той, що скараний творцем», «Не зможем без втручання Божества знайти завітні для війни слова…»

Ще до більшої кількості думок спонукають культурологічні акценти. Приміром, з багатьох рядків можна зробити висновок  про закоріненість автора у розмірковуванні  про минулі сторіччя, його пірнання у книжкові глибини: «П’ю пил зірок зі спрагою Тантала», «Як вчив народ колись Еклезіаст», «Іду життям услід за Дон Кіхотом». Читаючи ці та подібні рядки, маємо прозорі натяки на писемні джерела. Але нерідко у строфах без підтекстовості зринають й імена митців різних епох: Леся Українка, Омар Хаям, Павло Тичина, Михайло Чхан, Володимир Сосюра…

Але поетова культурологічність цим не обмежується. Іноді в рядках побутують розмірковування, народжені зверненням автора до фольклористики: «Бо звикнув люд ставати на граблі.», «На вуха тих, що ревно топчуть ряст.», «Не раз від неї (долі – прим. рец.) мав я гарбуза». Вже не раз переконувалися, що подібні словесні пасажі допомагають версифікатору створювати власне крилатослів’я: «Минуле пам’ятай, новим живи», «вино почуттів не розбавлю водою», «судити - не найлегший труд».

В цих нотатках вже йшлося про те, що твори поета з Кривого Рогу живить життя, пронизане мистецтвом. Але давайте, повернувшись до цієї теми, зосередимося на літературній творчості, тим паче, що у книзі існує чимало рядків, пов’язаних з нею: «Я – не поет, а тільки бранець слів.», «Поезія – це знахарський напій, якщо Господь для нього сіяв трави.», «Якщо народ вподібнився юрбі, поезії не місце на полиці…».

 Здається, що все є зрозумілим з цих рядків. Та є один вельми цікавий нюанс. Нерідко чуємо, що віршування має відображати віковічні теми. Не заперечуємо важливості такої постановки питання та існує й інше. Поетичний твір стає ілюстрацією того, що відбувається у певний період часу. І, зрозуміло, що з його плином такі тексти втрачають актуальність. Певним чином це стосується таких творів, як «Пошук істини», «Даремно похвали чекає час». Є в рядках відсвіти песимізму? Безсумнівно! Але читачів цікавить не смуток у душі поета, а небуденність у висловленні думки. А вона у даному випадку – не тайна за сімома замками: «покинула наш край козацька мова», «пенати вмерли на порозі хати», «…не лицаря, а ленних слова».

Ще один нюансик. Говоримо, що книга – відгук душі поета на взірці героїзму українського народу у війні з рашистськими завойовниками, котрі хочуть поневолити ріднизну. Вже з цього факту випливає ряд  розмірковувань про громадянськість римотворців. Але водномить немає підстав балакати про тематичну однобокість. Бо у сув’язі з нею крокують філософічність, пейзажність та інтимність: «Питають всі, у чому суть життя, а я малим спитав про сутність смерті». Коли врахувати, що далі йдеться про пошук смислу людського існування, то, либонь, не буде зайвим розмисл про філософічність. («Чебрець в міській квартирі знов запах»). А про інтимність мислиться, коли читаємо рондель «Із сонцем разом здійснено виток», присвячений дружині Ользі («На крилах мрій всі линуть до зірок…»)

 Коли в попередніх абзацах йшлося про ті чи інші конкретні нюансики, то маємо й деякі узагальнюючі моменти. Віктор Гриценко явив читачам книгу ронделів. Одножанровість? Щось таке. Та не назвали б це черговим відкриттям з боку автора. Заперечать це ронделі  Миколи Боровка, сонети Валерія Кулика, верлібри Миколи Воробйова, катрени Богдана Смоляка … Та, не варто скидати з рахунку й того, що поет зі степового краю працює також й в інших віршоформах: сонет, рубаї, танку. Між іншим, тяжіння до різноформ’я є характерним для Анатолія Мойсієнка, Людмила Ромен, Петра Шкарб’юка. Своєрідна традиція…

 Замислимося ще над одним моментом. Звісно, кожен віршописець мріє про небосяжність своїх творінь. І це бажання є закономірним, та не всім вдається досягнути поетичних висот. Можемо, наприклад, багато говорити про небосяжність віршотворів Василя Герасим’юка, Павла Гірника, незабутніх Ігоря Римарука та Леоніда Талалая… А поряд з їхніми написанками існують творева Василя Кузана, Ярослава Савчина, Сергія Татчина, Богдана Томенчука… Однозначним є те, що ці буквосполуки звучать на нижчому регістрі, але вони познаковані свіжістю поезомислення.

Можна, очевидно,  висловлювати й інші думки про цю книгу. Бо в кожного читача – своє сприймання. Якщо консервативність поезовираження є в позитивному розумінні цього значення підштовхує до такого думання, то це означає, що книга вдалася. А хіба не це є основним для будь-якого поета?



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві
27.02.2024|14:06
«Книжка року’2023»: оголошені результати рейтингу
21.02.2024|13:57
Український ПЕН започатковує Читацький ПЕН-клуб
21.02.2024|13:02
11 березня у Львові відбудеться концертна програма «ТЕЛЬНЮК: Наш Шевченко»
14.02.2024|14:54
Сельма Лаґерльоф, «Морбакка» та література: книжкова розмова з Наталею Іваничук
12.02.2024|14:24
Пошуки сенсів, спогади та рефлексії матері воїна у книзі Олени Чернінької «Лемберґ: мамцю, ну не плач»
12.02.2024|13:33
Юлія Чернінька презентує у Києві свою нову книгу "Барні 613"
12.02.2024|13:29
У лютому 2024 року світ побачить нова книжка Андрія Любки "Війна з тильного боку"
12.02.2024|13:27
Міжнародна премія імені Івана Франка 2024: оголошено прийом наукових робіт
12.02.2024|13:25
Бестселер, від якого не відірватися: перші враження про книгу «Посібник з убивства для хорошої дівчинки»


Партнери