У центрі сюжету історія молодої літературної критикині Каті, яка має кілька іпостасей, що різняться залежно від того, з ким з персонажів вона взаємодіє. Для кожного з них у неї є окреме ім’я (Кайт, Катруся, Кая), хоча сама вона не надає ваги своєму імені, жодного разу себе не називає, тому для читачів та читачок лишається загадкою, як героїня себе сприймає. Та все ж у цій сюжетній лінії жінка постає цілісною особистістю. Оповідь ведеться від першої особи, ми не відчуваємо «розбивання» персонажки на кілька особистостей.

Водночас існують ще кілька сюжетних ліній, які перемежовуються з основною й розкривають ті самі ситуації, лиш під іншим кутом. Ці лінії — окремі розділи-оповідання, які дублюють й розширюють основний сюжет. І разом з тим пояснюють його, натякаючи наперед, що нам належить дізнатися про нашу героїню. Вони, хоч і не напряму, розкривають особистість героїні з різних боків. У Катажині, Кайт, Катрін ми бачимо окремі складники історії нашої Катерини. Навіть з імен розуміємо, що йдеться про одну й ту саму особу, лише на різний лад.

У такій побудові вбачається особливість структури роману, його певна архітектурність. Так читачі не лише стежать за основним сюжетом із пригодами критикині та її друзів, а й мають змогу проводити паралелі й формувати здогадки, спираючись на «додаткові» оповідання, які нібито розповідають про інших персонажів із різних світів.

Кожне таке оповідання є завершеним і може бути прочитано самостійно. Що ж до основної сюжетної лінії, то її розв’язку ми дізнаємося наприкінці.

Поєднання безпосередньо фентезійного сюжету й того, що відбувається у внутрішніх світах персонажів, призводить до несподіванки:  історія становлення та самоусвідомлення особистості Катерини видається більш глибокою та цікавою, ніж сам сюжет.

Роман читається легко й швидко. Текст надає читачкам і читачам можливість «погратися» з розгадуванням основного сюжету та психології персонажів через окремі оповідання, які вплетені в структуру твору.