Re: цензії

19.04.2021|Валентина Семеняк, письменниця
Читаючи «Смарагд», «карбуємо» тонкі грані кристалу душі
18.04.2021|Сергій Дзюба, Чернігів
Збільшувати щастя на землі!
18.04.2021|Тетяна Дігай, Тернопіль
Мемуари ректора-галичанина
16.04.2021|Ігор Зіньчук
Як віднайти спокій душі?: Секрети мислителя античності
12.04.2021|Юрій Хмелевський
«Я збудую свій храм…»
10.04.2021|Роман Ткаченко, Київ
Розкоші і злидні Кремнієвої долини
06.04.2021|Василь Кузан
Щупальця поміж душами
04.04.2021|Валентина Семеняк, письменниця
Чому Бог посилає на Землю поетів?
03.04.2021|Тетяна Дігай, Тернопіль
Новий роман Ніни Фіалко
03.04.2021|Тетяна Качак, м. Івано-Франківськ
Повісті Олександра Гавроша – ключ до розуміння нашої історії та національних героїв

Re:цензії

25.02.2021|16:12|Оксана Семенюк

«Балада про мене-це-не-ви-пи-та-кава з німбиком чашки на спустошеному столі»

ХХІ століття – епоха, коли «ванільна» лірика перестала бути в моді. Тексти про любов дедалі частіше нагадують заїжджену пластинку або, точніше, набридлу попсову пісню, до якої нічого додати.

Читача наразі не цікавить відверта авторська сповідь, сьогодні  низький попит на неї... Чому? Тому, що письменники досить часто оголюють своє особисте аж занадто й зовсім недоречно дарують «перепустку» до власної спальні. А як же інтрига та легка неприступність? Надмірно пафосно і сльозливо, панове! Здавалося б, пора ставити на інтимних щоденниках хрест, але – ні: Леся Мудрак не дозволила цього зробити. Прочитавши її нещодавно написану поезопрозову збірку «Між жіночих звивин», зрозуміла – просто так не відхрестишся. Це не та солодка банальність, яка давно всім приїлася – це те, що шукає всякий текстоїд: імпресіоністичні замальовки з наскрізним експресіонізмом. У цій книжечці відчуваєш кожною клітинкою тіла  дикий мікс почуттів: кохання, готовність до самопожертви, щирість, шалена пристрасть, ніжність, ненависть, розчарування, біль, розпач і все ж таки знову світлі поривання – така от «дурна циклічність», яка не із фільмів знайома до скреготіння зубів. Тому візьми до рук поезопрозовий експеримент пані Лесі та чимдуж відчуй себе «квартирантом»  «Між жіночих звивин» – не пошкодуєш.

Творчий доробок авторкині складається із семи частин – і кожна з них фонтанує глибоким психологізмом. Гортаючи сторінки цієї напрочуд незвичної добірки, відчуваєш: написано без масок, з емоцією без ГМО. І це насправді так зворушливо. Письменниця ніби з розпростертими обіймами йде тобі назустріч і ти не маєш права пройти повз. Зрештою, митець – не «вантажник», а звичайнісінька людина, яка прагне бути почутою.

Тематика текстів у «Між жіночих звивинах» пронизана, з одного боку, непідробною, невимовно палкою чуттєвістю, а, з другого, безжальним відчаєм, який без запрошення завітав до ліричної героїні й оселився в неї між ребрами. Пече, дошкуляє, мучить... Жертва цнотливих почуттів не така, як усі, вона – інакша, але «інакшість не пробачають – її абортує суспільство».

Перше, що впадає в око, це – відсутність розділових знаків. Така пунктуаційна «необачність» додає інтимним замальовкам хвилеподібної емоційності. Місцями почуття сягають свого несказанного піку, а місцями – непомітно переходять у «надривно-байдужий, тупоцентричний» стан. Разом усе це творить безмежний океан відвертості. Відсутність розділових знаків забезпечує добірці градацію почуттів, якими лірична героїня прагне поділитися, аби хоч думками стати вільнішою. У зізнаннях розгубленої жінки відчувається справжність, яка не потребує коректури.

Варті читацької уваги також художні засоби. Сторінки кишать[1]  ними, наче безхмарне повнощедре небо зорями. Тропи урізноманітнюють поривання душі та забарвлюють імпресіоністичні нотатки відповідним настроєм. Подобається те, що при прочитанні «Між жіночих звивин» активну участь бере сенсорна організація. Текстоїд має можливість відчути слова на дотик та слух: «Я кохалася з підлогою. ...Відчувала кожне ребро, її лопатки і ключиці, цілувала глянцеве лице – в мене входив цей дикий квадратовий кахельний холод ...Підлога безсоромно всмоктувала в себе світло ліхтарів з вікна, звуки сусідських квартир і моїх мовчазних зізнань у любові до плінтусів...». Не слід оминати й вишукані оксюморони. У словесній тканині вони звучать добірно. Завдяки мовній невизначеності увиразнюється внутрішня роздвоєнність ліричної героїні. Наприклад: «Панчішка мовчить промовисто», «присутність відсутності», «торохтіння порожнечі». Така несумісність понять спонукає читача порівнювати адресантку інтимних текстів із переляканою пташкою, яка зненацька залетіла до кімнати, полохливо тріпотить крильцями і ніяк не може позбутися відчуття полону. Щодо гри зі словами, то вона також вабить читальника своєю загадковістю та неординарністю: «Приречена невизначеність, чи визначена приреченість?», «Уже час і не час // нам до щасть?... // ....Чи – щастям – до нас? // Щас? Чи – не щас?))». Леся Мудрак бавиться буквами, розділовими знаками так, ніби намагається заплутати поціновувача своїх текстів у нетрях потаємного. Цікавий експеримент, який смакує по-особливому.

Варто зауважити й про часто вживані дужечки – «))». На моє переконання, це – не просто системні позначки, а дещо таке важливе, у якому криється непомітна черствій душі іронія: «Хтось не збирається когось із кимось ділити // А когось не збирається ділити хтося // А разом вони любитимуть, але ділитимуть кимося))) // ...щоби там не було, а табличка ділення всім у поміч))))». Неспроста письменниця доповнює окремі рядки дужками. Щось у цьому є захопливе та водночас недосяжне.

У декількох творах пані Лесі фігурує незбагненний хлопчик або, бути ближчим до тексту, «незачатий син». Ця містична постать пробуджує неабияку інтригу, бо все ж таки розкодувати значення поданого образу складно. Можливо, це ідеал чоловіка, про який мріє лірична героїня, а оже... Що ж, головоломка для аматорів подумати.

«Між жіночі звивини» наскрізь пронизані доцільним переплетінням любові та надривного розпачу, який заважає персонажці відпустити минуле, викинути з пам´яті «не випиту філіжанку кави на літній терасі» з частим гостем її снів. Приблизно вісімдесят сторінок ніжного експресіонізму, що яскраво фонтанує міксом суперечливих емоцій і дає книголюбам змогу пройнятися авторською відвертістю. І тільки один аркуш втіхи, легкості та повної готовності закрити двері перед пройдешнім: «А от візьму – і стану щасливою, хоч, крім азоту, в мені все випалилося... Буду щасливою очікуванням щастя, обперезаним колом уяви... Щаслива щастям табуйованим, безпрецедентним…».  Лірична героїня втомилася від  «домислювання,    дофантазовування, розкоші асоціацій», знемоглася безпрестанно блукати сумнівами та стертими в попіл почуттями. Час «інтелектуально перезавантажитися» і сісти за написання власної історії життя заново, «не переживаючи історію колишню».

Отже, Леся Мудрак своєю вишуканою добіркою інтимних замальовок справді-таки змушує читача очиститися від шкаралущі байдужості та спробувати без упередження дослідити безмірно глибоку душу ліричної героїні. Поезопрозовий експеримент «Між жіночих звивин» заслуговує бути осмисленим.


 [1]хоч це і публіцистика, раджу Вам обирати менш експресивні слова



Додаткові матеріали

25.02.2021|16:12|Re:цензії
«Балада про мене-це-не-ви-пи-та-кава з німбиком чашки на спустошеному столі»
22.02.2021|19:56|Re:цензії
Зазирни по ту сторону самотності
06.01.2020|13:18|Re:цензії
Розламування й одивнення слова в «Порах року» Олександра Козинця
14.07.2019|13:40|Re:цензії
“Неситий”: початок серії романів?
30.08.2018|08:00|Re:цензії
Голоси, котрі треба почути
16.02.2017|07:39|Re:цензії
«Діапозитив»: поезія мого і твого
27.01.2016|07:28|Re:цензії
Ліс, де хочеться оселитися надовго
17.09.2015|07:36|Re:цензії
Самотини текстиль таємний, або Дегустація печалі
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери