Науково-популярна праця Миколи Лесюка «Мова чи язик?» (див.: Микола Лесюк. Мова чи язик? Івано-Франківськ : Місто НВ, 2017, 416 с.) є ще одним безмірно великим кроком на шляху до вдосконалення та збагачення української мови.

Микола Лесюк – доктор філологічних наук, професор, автор низки праць про мову, зокрема: «Становлення і розвиток української літературної мови в Галичині», «Мовний світ сучасного галицького села», «Доля моєї мови» та багатьох інших. Не дивно, що ключовим у кожній назві є іменник «мова», бо для автора це не просто слово – це ментальний код нашої нації, у якому закорінений тисячолітній досвід поколінь. Названа книжка М. Лесюка датована 2017 роком, але вийшла друком нещодавно. Це ще одна праця із красномовною назвою «Мова чи язик?», де автор розглядає найпоширеніші помилки, які трапляються у мовленні українців. Ці помилки зумовлені згубним впливом російської мови, яка, мов повноправний господар, уже кілька століть панує на теренах нашої держави і засмічує нашу мову нашаруваннями своєї лексики та фраземіки. Такий негативний вплив зумовлює численні помилки, які інколи не тільки ріжуть слух, а ще й призводять до курйозних випадків. Слід відзначити, що автор не намагався зарахувати свою працю до групи наукових монографій, хоча цілком спокійно міг це зробити. Мета була зовсім іншою: наблизити книжку до читача, зробити її доступною та зрозумілою не тільки для осіб, які мають безпосередній стосунок до процесу дослідження української мови, а й для будь-якої людини.

М. Лесюк починає свою книжку з історії розвитку української мови. Це, на нашу думку, цілком правильно, бо як можна говорити про сучасність, не знаючи минулого? Тут можна знайти відповідь на будь-який мовний дисонанс. Щоб більш детально простежити процес впливу російської мови на українську, автор розглядає цю проблему на чотирьох мовних рівнях: лексичному (в плані калькування та мимовільного запозичення слів і словосполучень), орфоепічно-фонетичному (в плані правильної української вимови), морфолого-словотвірному (за наявністю того чи іншого форманта) та граматичному (ігнорування питомих українських граматичних форм). Завдяки чіткому та мікроскопічному аналізові маємо змогу побачити еволюцію найпоширеніших помилок, які автор досліджує, проходячи шлях від найменшого звука до цілого структурованого тексту. Учений виявився доволі ретельним і запеклим колекціонером росіїзмів (до речі, цей термін є власне авторським надбанням, який мовознавець пропонує замість всім відомих термінів «русицизм», «росіянізм» та «русизм» (останній, на його думку, може мати подвійне трактування), але, на відміну від істинних збирачів, він не гордиться своїм зібранням, а навпаки, соромиться і зневажає його, оскільки ці чужі слова та словосполучення є основною причиною засмічення нашої мови.

М. Лесюк зафіксував найпоширеніші мовні огріхи, починаючи від сфери телебачення (мовлення ведучих, реклам, афіш, оголошень), політики (вислови урядових осіб, їхні промови), освіти, науки, культури і закінчуючи мовленням звичайних пересічних людей, показавши цим, що від помилок не застрахований ніхто, бо мова – динамічна та рухлива система і їй властиво змінюватися під впливом чужих мов (погляньмо, як нестримним потоком вливається в неї в останній час у зв’язку з розвитком комп’ютеризації чужомовна лексика – так звані американізми), тому деякі зміни в її лексичній системі відбуваються швидше, аніж розвиток культурного осердя та суспільства в цілому. Отож потрібно вдосконалювати й розвивати свої мовні знання, свій мовний потенціал.

Усі приклади, які використані на сторінках згаданого видання, взяті із реального життя, деякі з них подані у доволі гумористичному світлі, але насправді за цим ховається глибока іронія і трагічність, бо наше незнання призводить до байдужості, пасивності та спотворення нашої калинової мови.

Важливим досягненням цієї праці є словник росіїзмів в українському мовленні, у якому автор подає близько тисячі трьохсот слів і словосполучень, що є не тільки тимчасовими гостями у храмі нашої мови, а вже отримали статус постійних (але непроханих) мешканців. До кожного калькованого чи спотвореного слова автор подає український відповідник, а подекуди наводить навіть цілий синонімічний ряд рівносильних замінників російським словам чи виразам, показуючи тим самим, що українська мова здатна замінити будь-яке чужорідне слово, бо має для цього неабиякий потенціал та масштабну базу.

Цикл мовних етюдів (за визначенням самого автора) із яскравою та ключовою назвою «Мова чи язик?» ще у своїй назві ставить питання, що ж, власне, оберемо ми: «язик» чи «мову»? А насправді формула правильного спілкування доволі проста: спершу потрібно почати із себе, потім взяти до рук згадану нами книжку і тоді не виникатиме розбіжностей навіть у найменшому: дівчата перестануть чекати «принципів», а почнуть мріяти про «принців», артисти створюватимуть «фурор», а не «фураж», письменники здійснюватимуть «екскурси» у минуле, а не «ракурси», політики врешті-решт, почнуть працювати для блага нашої держави та української мови і вже перестануть «кормити нас завтраками».

На завершення зазначмо, що книжка Миколи Лесюка стане в пригоді кожній людині, особливо студентам, учителям, викладачам, журналістам, дикторам, акторам та й узагалі кожній людині, яка небайдужа до своєї рідної мови.