Re:цензії

14.12.2017|07:50|Тетяна Качак

Підлітковий суїцид у літературі для юних

Сергій Гридін. І паралельні перетинаються. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2017. – 128 с.

Сергій Гридін – один із найвідоміших авторів сучасної української реалістичної, соціально-психологічної прози для підлітків. Популярність його творів зумовлена й тим, що письменник не пасує перед складними темами дорослішання, соціалізації, стосунків підлітків з батьками і ровесниками, художньо осмислює психологічні переживання, юнацьке бунтарство і наполегливість на шляху до самореалізації. Проблему суїцидальної поведінки підлітків, спровокованої непорозуміннями, самотністю і впливом «груп смерті» у соцмережах, Сергій Гридін розкриває у новій повісті «І паралельні перетинаються».

Ставлення до подібних текстів неоднозначне. Дехто вважає, що у адресованій юним читачам літературі не слід писати про негативні явища, які мають місце у підлітковому середовищі. Але насправді, такі твори вкрай необхідні не тільки як репрезентанти підліткового світу, а й як превентивний емоційний досвід. Все ж залежить від того, як про це пише письменник, які акценти і яку точку зору обирає.

Роману, головному героєві повісті Сергія Гридіна, у новому місті й у новій школі так і не вдалося знайти друзів. Підліток хоче здійснити самогубство, бо вважає, що батьки не розуміють його, однокласники насміхаються. Переглянувши коментарі учасників «груп смерті» у соцмережі, його думка про суїцид стає нав’язливішою, а самогубство – єдино правильним вирішенням усіх своїх проблем. Він згадує, як ховали сусіда Петра, що наклав на себе руки, людський осуд його вчинку. Юнацьке бажання випробувати себе на мужність спонукає спробувати ножем перерізати собі вени. Щоб реалізувати задумане, хлопець обирає інший спосіб – випиває надмірну кількість різних пігулок. Романа, звичайно, рятують. Всю абсурдність своїх егоїстичних думок і вчинку він по-справжньому усвідомлює тільки після «уроку» лікаря у морзі. Побачене там шокує і змушує думати по-іншому не тільки персонажа, а й читачів. Романові соромно за свою спробу самогубства перед батьками і перед собою. Має рацію дядько Гриша: «Таке вирішення проблеми – воно для слабаків!» [C. 72].

Центральну тему  твору підсилює образ Насті, яка теж опинилась у лікарні після невдалої спроби самогубства. Нерозділене кохання чи зрада, на думку дівчини, те, після чого немає життя. Але це не так. І в цьому переконує подальший сюжет книги. Нікому не вдається «достукатися» до дівчини і тоді Роман отримує від лікаря доручення: спробувати поговорити з нею і переконати, що життя – цінність. Хлопець виконав цю місію.

Дуже добре прописано у книзі роль і вплив соцмереж на психіку підлітків. Роман аналізує фотографії і пости Насті, читає її записи про те, як вона називає себе метеликом і хоче «піти в нікуди» [С. 111]. Як змінюються її емоції і втрачається сенс після зради хлопця.  Ці статуси говорять про стан власників акаунтів  дуже багато («Ми сумні підлітки зі щасливими обличчями та порожніми душами», «Мені так мало років, але вже є, що згадати і кого забути» [C. 110]). Та й сам Роман зважився на самогубство після того, як начитався роздумів інших, прослухав низку пісень суїцидального характеру.

Я впевнена, що якби ця книга потрапила до рук дитини, яка думає про самогубство, то вона б ніколи його не вчинила. У книзі показано, що усі проблеми можна вирішити, навіть «паралельні перетинаються». На жаль, смерть – це те, що не можна виправити уже ніколи. Приклад-модель, чужий досвід іноді має більшу вагу, ніж будь які переконання дорослих.

Непорозуміння з батьками у цій повісті – продовження проблемної лінії, актуалізованої Сергієм Гридіним у повістях «Не такий», «Незрозумілі», «Не-Ангел». Символом конфлікту поколінь у цьому творі виступають два паралельні світи, які існують окремо один від одного, як паралельні у математиці. Знаковими є два топоси-спогади, які часто зринають у снах і в уяві хлопця: залізнична колія і шосе, розділені мостом. «І снився йому міст. Колись, років чотири тому, в минулому, майже щасливому житті, любов Ромко сидіти під мостом. Було у нього таке таємне місце. Неподалік, зразу за містечком. Знизу проходила залізниця, а над нею міцно влігся на опорах автомобільний міст. От саме під тим мостом і обдумував Роман найважливіші життєві запитання та знаходив вирішення своїх хлопчачих проблем. <…> Уявлялось, що залізниця знизу і дорога згори – це два паралельні світи, які ніколи не перетинаються. А він, Ромко, застряг між тими світами. Хоч може потрапити в будь-який!» [С. 23-24]. Згодом у снах зринуть і образи батьків, які перебувають на мості в одному вимірі, а він сидить на колії і просить про допомогу у іншій просторовій площині. Художні деталі підкреслюють межовість зображених світів, додають глибини символічному, підтекстовому рівні твору, пояснюють його назву.

 Сергій Гридін дуже допре прописує стосунки хлопця з батьками. Використовуючи ретроспективні елементи, повертає читача у раннє дитинство героя, коли і мама і тато гралися з ним, завжди були поруч. Сентиментів додає спогад, як вони з мамою «вирощували котиків» з гілочок, а батько «колись закопував у тарілці з манною кашею скарб» [С. 55].  Все змінилося, коли він виріс.

Іноді нам здається, що чим більша дитина, тим менше уваги дорослих потребує. Але це не так. Тому ця книга і для батьків, бо здатна навчити бути уважними до дітей, бачити їх за власними клопотами, відчувати внутрішній стан, підтримувати і любити, давати можливість самореалізуватися. Образ Прокопа з татуювального салону, з яким так легко було спілкуватися Романові – доказ того, що підліткам потрібен старший друг – авторитет і цю функцію найперше повинні виконувати батько чи мати. Останнім часом підліток мало спілкувався з батьком, «зрідка якісь розмови на загальні теми, іноді стандартні запитання про школу» [С. 26]. Майстер із тату-салону Прокоп, лікар Ілля Степанович – носії маскулінності, яка формується в Романові і якої він так потребує. Уже при першій зустрічі з Прокопом «Ромко несподівано відчув, ніби знає він цього кремезного, розмальованого татуюваннями, схожого на якогось пірата зі старих фільмів чоловіка не годину, а все своє життя. І приємно було, що на плечі лежить міцна чоловіча рука. Він вже давно забув, коли так близько сидів поруч із татом. Хіба що за столом під час сніданку. А от з проявами уваги не склалося! Все у того часу не вистачає. Працює!» [С. 42]. Прокоп стає другом, який підштовхує Романа до відвертої розмови з батьками щодо татуювання. Тато, звичайно, не захотів про це навіть слухати, але після невдалої синової спроби самогубства, сам пішов до Прокопа і відверта розмова із сином таки відбувається. «Маму з собою не брав. Хотів, як чоловік з чоловіком спочатку поговорити. І якщо чесно, то дуже боявся», – зізнався Романові батько. Хлопцеві на душі стало легко. «Боявся докорів і нерозуміння. Знову згадував про паралельні світи і неможливість їх перетину. Чомусь все змінилося після вчорашньої розмови з Олексою (психотерапевтом – К. Т.) та шокотерапії від Іллі Степановича»[С. 94]. І батько із сином порозумілися. От вміє С. Гридін виписувати оці сцени «як чоловік з чоловіком»!

Насправді письменник випередив час. Рукопис цієї повісті читала задовго до того, як суспільство почало бити на сполох стосовно популярності у соцмережі групи «Синій кит». Ця проблема існувала давно. І про це потрібно писати, говорити з дітьми. Ми не можемо заборонити дітям гаджети чи заблокувати всі сайти, які вони переглядають, але ми можемо навчити їх критично мислити і критично сприймати інформацію, запропонувати ефективну альтернативу і формувати чітку життєву позицію, загальнолюдські та морально-етичні цінності,  впевненість, право завжди бути собою, навчити шукати компроміс і вихід з будь-якої ситуації. І в цьому може допомогти вчасно і правильно підібрана книга, відверта розмова і здатність чути один одного. Про це йдеться і у вміщеному у книзі післяслові психотерапевта.

Роман переосмислює свої вчинки і знаходить себе у малюванні. Відшукує у соцмережі акаунт Насті й щодня надсилає вірша й малюнок. Один із них – символічний: дівчина з розкинутими, наче крила, руками стоїть на мосту, а під ним – колія. Цей малюнок – художня деталь, яка увиразнює концептуальну ідею твору. Паралельні світи таки перетинаються: порозуміння з батьками можна досягти, якщо перейматися проблемами один одного, а порятувати чиєсь життя – якщо вчасно запропонувати підтримку і додати віри, що треба жити. Під мостом малий Роман любив ховатися і залишатися на самоті зі своїми думками, під мостом він рятує Настю.

Серед інших персонажів твору однозначно позитивним є образ лікаря Іллі Степановича Куціва – мудрого фахівця і шанованої людини. Побіжно розказана його історія, досвід перебування в АТО і рятування поранених. Образи відважних захисників стають типовою ознакою сучасної підліткової прози, хоч часто не є головними чи зображені дуже скупо, викликають повагу і захоплення, вражають людяністю, добротою і відданістю своїй справі.

Автор штрихами торкається складних суспільних проблем, людських взаємин, національно-патріотичних переконань, внутрішнього світла і чорноти людської душі. І у цій повісті не зраджує С. Гридін свого улюбленого прийому поетики тексту: деталізації в описі дій персонажа, інтер’єру чи дійсності, яка оточує героя тут і зараз.

Повість «І паралельні перетинаються» виконує превентивну функцію. Історії Романа і Насті – свідчення того, що немає таких проблем, через які варто вдаватися до суїциду. Адже те, що сьогодні здається трагедією, вже завтра можна виправити, змінити, пережити. У таких випадках лікує час, а рятує небайдужість один до одного.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери