Re: цензії

Те, що я здогадалася, хто буде в усьому винен, не означає, що читати було нецікаво. Навпаки, було цікаво дізнатися, як авторка збирається вивести «кривавого генія» на чисту воду. І повірте, зробила вона це і переконливо, і красиво, і трагічно, і щемно.

«Червона Офелія» - текст, із якого не треба викреслювати рядки, абзаци, а то й сторінки (більшість творів я завжди подумки скорочую, бо надмір слів - дратує).

Лаконічно, динамічно, змістовно, яскраво – саме так пише Лора Підгірна.

Градіозний коктейль із персонажів вигаданих та реальних. Симон Петлюра, Юрій Коцюбинський, Євгенія Бош, Володимир Сосюра, Марко Швед… Ну, і скажіть після цього переліку, що ніякого розвідника Марка Шведа не було! А хто ж тоді пив каву із Симоном Петлюрою?

Я раджу читати "Червону Офелію" усім, хто любить пригодницькі сюжети, орієнтується в українській історії (інакше доведеться гуглити Брусиловський прорив, бій під Крутами і не лише це) і не боїться крові, яка ллється рікою (я би лила крові менше, але для цього треба придумати й написати свій детектив, а не давати вказівки автору, кого й в якій кількості вбивати).

Не раджу читати скептикам, які не вірять, що українські розвідники, окрім відваги й гострого розуму, мають чудову освіту, непогані статки, багато читають, говорять іноземними мовами й неперевершено кохаються.

Нічого не можу сказати про зброю, з якої постійно стріляють і вбивають, і про транспорт, до якого вдаються під час погонь. Тут я - не спеціаліст. Але можу сказати про кухню: герої їдять смачно, з апетитом, особливо смакують їм пампухи й вареники з вишнями.

Важко писати про враження від детективу і при тому не наспойлерити.

Уточню лише, що Офелія – червона не тому, що вона – кривава. Хоча, можливо, саме тому, що вона – кривава вона й червона.

Ну, і цитата, яка сподобалася: « Ворог може завербувати навіть твою рідну матір. Натиснути на слабинку і завербувати. Не довіряй нікому! Особливо тим, кому завше довіряєш….»

P.S. Я б взяла таку книжку із собою в дорогу.