Уся наша планета – величезний Акваріум, де плавають собі великі й малі, золотисті і сріблясті, і просто якісь – не великі й не малі, невизначених кольорів і форм. Вони називають себе Хтосями і шукають щось, заглядаючи крізь акваріумне скло в інший простір. Сподіваючись врешті зрозуміти, звідки і куди ведуть їхні невідомі шляхи.

Із одним таким Хтосем «могли б говорити люди. Вони сказали би Хтосеві, як його звати. Але єдиною людиною, яку будь-коли зустрічав Хтось, був самотній чоловік, що жив у квартирі з акваріумом на підвіконні. Та цей чоловік завжди мовчав. Мабуть, він думав, що йому немає з ким розмовляти».

У прозорому акваріумі – завжди тиша. Всі інші, барвисті та смачні звуки – поза ним. І поки один напружено розмірковує, яке воно, справжнє життя і чому іноді нема з ким перемовитися й словечком, інший в цей момент сумно зауважує, як це добре – знати, хто ти. І мати свою мрію. І йти до неї. Нехай поволі. Малесенькими кроченятами, роблячи своїми ніжками широкі кола по воді, пересипаючи піщинки, пробираючись між камінчиків і каменів.

Чоловік, цей Сумний Двоногий, мовчав і ніколи не посміхався. Йому завжди було «нІколи»: багато працював, борсаючись, як і Хтось, в іншому, своєму акваріумі з невидимими стінками. Ці межі пригнічували Двоногого, він наче розумів, що на своїх двох довго шкандибатиме до мрії. Єдине, що він міг подарувати Хтосеві – свій пильний і тривалий погляд на нього щовечора.

Хтось ріс, розвивався і багато думав. І захотів одного дня навчитися читати. Бо «якщо вмієш читати, то можеш знайти у книжках відповіді на всі-всі запитання». А головне запитання – хто ж він, цей Хтось, і яке його ім’я?

Кажуть, коли учень готовий, тоді з’являється вчитель. Бо ж самотужки опанувати стільки літер абетки – не зовсім проста справа! Так у житті Хтося трапляються несподіванки: поради мудрої вчительки пані Черепахи, перші прочитані слова – назви книжок на полицях і – найважливіша для Хтося книжка «Про всіх на світі»…

І дарма, що не всі книги ще прочитані, що ти тільки відкриваєш цей світ, запитально поглядаючи із акваріума, що перші слова читаєш по складах, схвильовано й невпевнено… Але ти знаходиш себе на сторінках й усвідомлюєш, яке це щастя – знати про те, що ти є!

Філософсько-пізнавальна книжка Вікторії Амеліної для дітей, які тільки починають замислюватися над вічними питаннями буття. Яким треба переступити поріг теплого батьківського акваріума-дому. Які вчаться розуміти цей світ, читаючи перші слова, пишучи перші речення.

Це світла книга (ще й завдяки блискучим ілюстраціям художниці Марії Фої) розповідає про пошук і вибір, мрії і прагнення, освіту й самоосвіту, добрих наставників й учнів, відчуття самотності й силу любові до світу, що здатна розвіяти печаль Сумного Двоногого і зігріти теплом Водяне Серце Хтося.