
Re: цензії
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
- 26.05.2025|Ігор ЗіньчукПрагнення волі
Видавничі новинки
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
- Тетяна Трощинська. «Любов не минає. Щоденник мами, що втратила сина»Проза | Буквоїд
Re:цензії
Про «Чарунки долі» Вахтанґа Кебуладзе
(Чарунки долі [Текст]: есеї / Вахтанґ Кебуладзе. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 160 с.)
«Чарунки долі» – збірка науково-популярних філософсько-публіцистичних есеїв Вахтанґа Кебуладзе, у котрих він намагається, спираючись на праці провідних філософів і твори не менш авторитетних письменників, витлумачити власне розуміння тих категорій, що, на його переконання, є найбільш сутнісними для долі людини. Йдеться про красу, розум, політику, пам’ять, інтелігентність, вино, місто, чуття, досконалість, міру, сексуальність, добре суспільство, владу і насильство тощо.
Звісно, що імена Канта, Ґадамера, Шопенгауера, Ніцше, Ортеги-і-Ґасета, Барта та інших філософів, окремі положення праць яких автор переказує, додають тексту авторитету. Так само, як і твори Кафки, Гюїсманса, Кундери, Уельбека, Зюскінда чи Борхеса, якими він ілюстує свої інтерпретації певних філософських сентенцій.
Не завжди можу погодитися з тлумаченням зазначених художніх текстів, але, мабуть, коли у своїй роботі торкаюся творчості певних філософів, теж не є абсолютною.
Проте, як на мене, отаке поєднання ‒ аналіз художнього тексту крізь призму актуальних філософських учень, ‒ це саме той шлях, обернено протилежний до методу В. Кебуладзе, яким треба йти до розуміння значущості художнього твору.
Ось приклади деяких тверджень із книги:
«Бодлер, мабуть, перший розглядає вино як засіб емансипації знедолених та упосліджених, хоча й тут, як завжди у його віршах, піднесене захоплення стримує гірка іронія» [с. 70].
«Лише людина, здатна з гідністю прийняти свій біологічний вік, і культура, здатна прийняти свій історичний вік, справді здійснилися» [с. 79].
«Минуле – це не те, що відбулося, а те, що ми розповідаємо про нього нині» [с. 80].
«Всі цінності мінливі, незмінна лише цінність мінливості, тобто самого життя, адже життя – це нескінченна низка змін» [с. 88].
«…Естетична ницість зумовлює моральне зубожіння і окремої людини, і всього суспільства. У світі індивідуальних золотих унітазів і смердючих громадських вбиралень моральність неможлива [с. 93]. !!!!!
«…Флірт завжди реалізується через примхливе плетиво культурних кодів» [с. 111].
«Порно й ідилічне кохання – це два полюси, на яких замерзає людська сексуальність» [с. 112].
«Покора християнина настільки глибока, що навіть зумовлює його відмову від власної релігії» [с. 129], ‒ про сенси роману М. Уельбека «Покора».
«Людина може бути високим професіоналом в окремій сфері діяльності завдяки тривалому навчанню, але при цьому так і не набути здатності самостійно судити про кожну життєву ситуацію на підставі доброго смаку та здорового глузду» [с. 141].
Часом у книзі впадає в око певне самозамилування автора, коли він легко жонглює іменами авторитетних авторів, вкрапляє в коментарі деталі своїх вояжів до знаменитих музеїв чи бієнале, детально тлумачить варіанти значень термінів, ужитих німецькомовними авторами (бо добре знає цю мову). Однак, хизуватися якісними знаннями, освітою, умінням аналізувати й узагальнювати, інтерпретувати, мабуть, чи не найменший гріх у нинішньому світі.
Не можу погодитися з усіма твердженнями автора. Наприклад, щодо поняття «інтелігентність». Для мене інтелігентна людина – це порядна, шляхетна, делікатна, доброзичлива людина, котра має чіткі етичні переконання, якими не поступається, але не обов’язково має вищу освіту. Цей термін пережив, як на мене, російський та радянський варіанти/етапи інтерпретації, і, як багато що в цьому світі, набув нових значень. І знання уривка з «Євгенія Онєгіна» Пушкіна як критерій інтелігентності це, щонайменше, тенденційність або анахронізм. Тези оцього есею В. Кебуладзе, «Інтелектуали contra інтеліґенція», потребують, мубуть, окремої дискусії.
Проте, молодості притаманна категоричність тверджень. І в цьому сенси молодості.
…Колись учителька літератури у 9 класі поставила нам, двом подругам, відмінницям, лідерам колективу таке запитання:
- Яка людина цінніша – розумна чи добра?
Ми з Наталкою в один голос безапеляційно випалили:
- Розумна!
Через 20 років, на зустрічі випускників вона знову запитала нас про це.
З меншим ентузіазмом, ми з подругою знову відповіли одностайно:
- Добра…
Нині я би сказала так: добре було б, якби всі інтелектуали світу були ще й порядними, шляхетними людьми…
Так само щодо терміна «мистецтво декадансу». Декаданс – це стан культури, кризове явище, перехідний період. Будь-яке нове мистецтво має свою інноваційну складову, філософію, жанрово-стильову єдність/систему тощо, чого не можна сказати про явище декадансу на межі 19-20 ст.
Отже, тим читачам, котрі, наприклад, начиталися іронічного бойового суржика від авторів клюба «Рєпка», варто переключитися на 2-3 години на «Чарунки долі» від В. Кебуладзе, щоб набути певної стильової рівноваги.
Фахівцям від літератури, філософії тощо, мабуть, варто усіх згаданих автором філософів і письменників читати безпосередньо, а не в переказі, хоч і фаховому.
Додаткові матеріали
- Вахтанґ Кебуладзе: «Інтелектуали – це свого роду панки, вони завжди смердять і не дають культпроцесу розслабитися»
- Кебуладзе Вахтанґ
- Вахтанґ Кебуладзе презентує «Чарунки долі» у Києві
Коментарі
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем