Як зауважує письменник, у  книзі немає наскрізного сюжету, а «чарунки» - це фрагменти думок, життів, епох, що пазл за пазлом формують велику історію мистецтва та філософії. «Історія - це наука не про минуле, вони складена задля майбутнього. А усі ми історики, навіть якщо за фахом філософи, культурологи чи політологи... І парадокс у тому, що коли ми починаємо описувати історію, її не просто вже немає, її ще немає. Як тільки ми починаємо інтерпретувати певні речі, історія виникає для нас і для нашого майбуття. Нас, таких оповідачів, багато. Ми застрибуємо у ту чи іншу чарунку долі, але трактуємо її по-різному», - міркує філософ.

Проте, вважає Вахтанґ Кебуладзе, найцікавіші історії з’являються якраз поміж цих думок. «Коли формуєш інтелектуальний текст і прописуєш  якусь думку, часто губишся: це чиясь цитата чи твоє власне твердження? Інколи я даю почитати свій текст друзям, що причетні до його створення, мовляв, подивися, пригадуєш ось цю свою думку? Але виявляється, що ані мої друзі, ані я цю тезу не артикулював. Це я вже розкриваю секрет написання своїх есеїв... Тобто як ці думки з’являються? Вони десь між співрозмовником і мною...  У суспільстві зараз виник запит на інтелектуальну есеїстику, а отже й на інтелектуальні презентації. І хто знає, можливо з нашої сьогоднішньої розмови з’явиться якась нова думка, можливо вона вже зароджується десь у просторі між нами ...»

Вахтанґ Кебуладзе є не лише поціновувачем інтелектуальних дискусій, хорошої музики, а й, як сам розповідає, полюбляє вишукані напої. Тож не дивно,  що автор «Чарунків долі» веде курс лекцій «Філософія вина», власне, за дегустацією «нектару богів». Вахтанґ переконаний, що якщо істина й не у вині, то принаймні інтелектуальна провокація в ході цих дискусій з’являється точно. А провокація – важлива складова запуску мозкового двигуна. Зрештою й самі інтелектуали у сучасній культурі, на думку філософа, є свого роду бунтівними па҆нками у музиці, котрі покликані «ворушити» суспільство.

«Пишучи книгу есеїв, постійно боровся з академіком у собі. Це був для мене виклик - на теренах ритму викоренити цей академізм. Тривалий час працюючи з текстами німецьких філософів, я звик до складнопідрядних конструкцій, до чисельних приміток і посилань... Від останнього я так до кінця й не зміг відмовитися, а от стосовно речень – перевершив сам себе настільки, що редактор Богдана Матіяш просила їх подовжити», - сміється філософ.

Який дискурс є необхідним у сучасних інтелектуальних колах? На думку пана Кебуладзе, необхідно проговорювати протистояння лібералізму та радикалізму в сучасному суспільстві. «Наскрізною темою інтелектуальних дискусій ХХ ст. було протистояння лівих і правих. Хтось з відомих мислителів схилявся спочатку до одних, потім жахався і біг до інших...Але цей дискурс є подихом минулого століття, час його забути. Зараз маємо нові виклики - лібералів та радикалів, хитку рівновагу між якими потрібно зберігати... Адже лише дотримуючись серединного шляху, ми зберігаємо людяність».

Щодо планів на майбутнє, автор хоче дослідити процес наближення гуманітаристики і політики. Можливо, зовсім скоро ми прочитаємо нову працю з назвою на кшталт «Феноменологія політикуму».