Re: цензії
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
Видавничі новинки
- В «Урбіно» видали безсмертну «Емму» Джейн ОстінКниги | Буквоїд
- Рената Пйонтковська. "Китиха"Дитяча книга | Буквоїд
- Фредерік Верно, "Рейвах"Книги | Буквоїд
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
Re:цензії
Світ, у якому живе світло
Галина Кирпа. Мій тато став зіркою. Для молодшого шкільного віку. Художнє оформлення Оксани Були. – Львів: Видавництво Старого Лева , 2015. – 38 с.
Уперше я почула оповідання Галини Кирпи «Мій тато став зіркою» на радіо "Культура" – у майстерному виконанні Оксани Чайки. Витончене музичне вкраплення "Пливе кача..." підсилювало сприйняття. А далі пощастило прочитати й сам текст – у газеті «Слово просвіти». Тепер ось маємo книжку – чудове видання, яке приємно брати до рук.
Власне, перед нами – не просто майстерний твір, це оповідання – емоційний вибух, наскільки воно щире й психологічно близьке серцю.
Усе в ньому, зрештою, властиве творчому стилю Галини Кирпи. Її слово викликає довіру з перших же рядків – ти сам немовби починаєш проживати ще одне життя. Хай і не особисте, але життя. А як же важливо переживати багато отаких життів! Тоді й світ твій стає наповненішим, яскравішим, багатобарвнішим.
Як завжди, Галина Кирпа тонко і делікатно передає переживання та почуття і дітей, і дорослих . А підтексти оповідання наводять мене на думку, як часто нам у житті доводиться відчувати невідступність фатуму. Такі почуття охоплюють душу тоді, коли, скажімо, сниться вночі, що падаєш із великої висоти і нічого не можеш удіяти. Бо чітко усвідомлюєш: усе, що, умовно кажучи, «сплановано» Всесвітньою Свідомістю, має статися. Однак не хочеться миритися з цим, не хочеться рухатись життєвим ланцюжком, переходячи від однієї до іншої запланованої ланки буття, інтуїтивно передчуваючи майбутнє.
Головна героїня – дівчинка тонкої поетичної душі, – теж не може змиритися. Звісно, вона – дитина і, окрім усього, має в собі ще отой незбагненний Всесвіт, у якому можна дружити із зорями, літати на казкових птахах, гойдатись на сонячних променях. Всесвіт, у якому тополі сягають неба і де живуть ті, кого вона так любить. Безумовно, тут дитинство рятує її від падіння в яму порожнечі, оскільки дитинство – то вир усіляких мрій, надій та сподівань.
Дуже вразив мене образ глибокого синього неба: хай справжнього, а чи того, яке намалювала дівчинка, але воно виступає тут символом безпристрасності, навіть не байдужості, а якоїсь відстороненості, замкнутості у своєму синьому кольорі. Воно присутнє навіть там, де про нього ні разу не згадується. Воно не бачить ні людей, ні вогню, ні смерті, ні звернених до нього очей – радісних чи сумних. Воно просто є, просто існує, як неодмінний атрибут руху біологічних процесів планети. І це підкреслює певну трагічність обставин, чітко окреслює стани душі.
Синій колір – колір повітря, цебто – життя. Він заспокоює зір, але він своєю мовчанкою породжує почуття безвиході, почуття втрати, навіть тоді, коли ще ніхто нічого не втратив.
Звісно, в оповіданні, попри символічну присутність темряви (хай не завжди висловленої прямо), переважає світле начало. І воно народжується очима дитини.
Щемить душа, бо почуття втрати знайоме, либонь, кожному. Але крізь отой щем, ніби крізь замулені осінньою негодою шибки, пробивається зірка, що мерехтить у високості. Мерехтить, то, може й, жива. Щось же її примушує мерехтіти? Для дитини усвідомлення цього породжує надію і світлі сподівання.
Не можу оминути увагою й елегантного ілюстрування Оксани Були. Впадає у вічі настільки відповідально вона підійшла до художнього оформлення, настільки вдало змогла відчути тонку сюжету лінію, глибину Синього кольору і зворушливо передала самотність головної героїні перед своєю трагедією.
Малюнки не тільки візуально приваблюють зір, тут — і підтексти, і певна абстрактність у вирішенні форм, і простір для філософських роздумів. Ними, як і в тексті, передано світ, у якому живе світло. Світ, у якому трепетно б´ється серце нашого Майдану.
Коментарі
Останні події
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"
- 24.04.2024|16:50У Києві стартує фестиваль "Книжкова країна"
- 24.04.2024|11:49Олена Чернінька презентує книжку "Лемберґ: мамцю, ну не плач" у Червонограді та Луцьку
- 24.04.2024|10:47"Лабораторія" влаштовує гаражний розпродаж!
- 24.04.2024|09:57Видавництво Анетти Антоненко перевидасть «Пасажира» Патріка Сенекаля
- 23.04.2024|19:34Лауреаткою премії Drahomán Prize-2023 стала Катажина Котинська
- 23.04.2024|14:56Open call на участь у благодійній виставці “1000 ШЕДЕВРІВ, ЗНЯТИХ НА СМАРТФОН”
- 23.04.2024|10:59У Києві презентують роман Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко»
- 23.04.2024|09:20Стартував передпродаж на роман Артема Чеха «Пісня відкритого шляху»
- 22.04.2024|15:36У столичному «Комфорт Тауні» відкривається нова «Книгарня Є»