Інколи хочеться почитати щось легке, романтичне, для відпочинку. В надії на жіночий роман я взяла до рук «Корнелію» Надії Мориквас. Назва – жіноче ім’я (та ще й таке вишукане), дещо психоделічний дизайн палітурки з напвіприкритим портретом навіює романтичний настрій. На щастя, я не отримала того, на що сподівалася, – я отримала більше.

Роман-есей не лише зацікавлює читача, занурюючи його в паралельний світ героїв твору, а й робить екскурс в історію української літератури. Усвідомлення того, що книга в якомусь розумінні документальна робить її більш принадною: реальні події, хай навіть (не з такого й уже) далекого минулого манять більше, ніж фікція.

Насамперед, книга цікава фабулою, оскільки в ній переплітаються не лише сюжетні лінії, а й часи. То читач блукає в нетрях любовних пригод і переживань Корнелії, то перелаштовується на історію життя малої, до нестями «закоханої» в Корнелю, Любки, то занурюється в літературний дискурс початку ХХ століття, а вже через кілька сторінок автор висмикує читача в сьогодення, згадуючи останні дві майданні революції й проводячи паралелі: «Бо ж чи не на кожне покоління випадає московсько-українська війна і свій Майдан».

«Корнелія» вкраплена елементами інтерв’ю очевидців, що присмачує книгу (літні люди часом такі диваки) й служить підтвердженням того, що автор не вигадує, а документує в художньому стилі. Додаючи й свої власний досвід і думки, що й дає право цій радше повісті називатися романом-есеєм.

Інколи така різка зміна часу й простору дещо спантеличує. Ще кілька сторінок тому Корнелія голубилася з Орестом, а тут уже опис конфлікту молодомузівця Карманського й літературного критика Рудницького. Проте курсиви, абзаци, розділи значно полегшують сприйняття. Приємно читати, коли розділи не великі і проза де-не-де вкраплена поезією, ніжною любовною лірикою Карманського, професора Карманського, таємного шанувальника  галицької красуні Корнелії й водночас володаря її серця. Ця історія цнотливого потягу між гімназисткою і вчителем слугує ніби олією для змазки механізму твору, об’єднує воєдино реалії польської, а пізніше радянської експансії на теренах Західної України, події Другої світової війни й долю зламаних і незламних українських письменників: «Нова влада ще не раз використає галицьких письменників, демонструючи дивовижний хист всеохопної експансії від якої не було рятунку жодній живій душі».

Незважаючи на те, що «Корнелія» була написана 2014 року й вийшла друком у 2015 році, тобто це ще книга-новинка, Надія Мориквас використала галицьку говірку, мову, якою говорила її героїня – Корнелія, що утруднило сприйняття, але в той же час наблизило читача до реалій того часу, управдоподібнило й без того правдиву історію.

Варто віддати належне цікавому рішенню автора – відобразити події першої половини ХХ століття через життя простої сільської дівчини Корнелії, яка колись впала в око відомому активісту, громадському діячу, поету-молодомузівцю й учителю Петру Карманському. В силу того, що вона не відома й не має ніяких особливих досягнень (краса не береться до уваги), інформацію про героїню було знайти значно важче, ніж про відомих широкому загалу особистостей, але Надія Мориквас прийняла цей виклик. Навіть у часі читання роману-есею відчувається, що чим більше автор дізнавалася про Корнелію, тим більше вона нею захоплювалася, любила її. А якщо сам щось любиш, то й інших на багато легше переконати, що предмет любові вартий уваги.

«Корнелія» варта уваги – задля розваги, задля цікавих думок, задля власного розвитку.