Re:цензії

01.07.2015|13:05|Назарій Андрійчук

Енциклопедія українця

Макс Кідрук. Небратні / Макс Кідрук; передм. А. Любки. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2015. – 304 с.

Чомусь не біжать люди скуповувати книги де згадується Євромайдан. Не тому, що розчарувалися, адже ніхто не розчарувався у героїзмі Небесної Сотні, а більше пасивно почали дивитися на правління влади, якій вірили, на яку надіялися, яка і дозволила нам тепер жити «по-новому», хоч не таке ми собі уявляли. Ті, хто не оцінюють подвиг героїв Майдану просто не розуміють, що від того дня, коли все почалося, справжній українець розірвав кайдани брехні та нарешті усвідомив те, хто він є у своїй державі.

А хто ми такі є? Звідки починається наша історія? Кілька століть царського контролю, кілька десятиліть радянського натиску, і лише два десятка років омріяної волі, якої по суті немає, адже вже більше року в Україні війна, тим же сусідом (чи то сусідкою), яка забирає у нас нашу землю. І як на це все спокійно дивитися? Одна лише назва – «Небратні», як правильно назвав свою чергову книгу сучасний український письменник Макс Кідрук. Книга для українців, хто цінує її права, враховуючи ідеали та навіть недоліки. Хоч і призначена була вона з початку для польського читача.

Чи книга доречна зараз? Без вагань варто зазначити, що так. Своєрідна енциклопедія необхідної історії України в публіцистичному стилі дозволяє читачеві поринути не просто в самий центр подій, але немов стати її учасником, хоча і без цього читач учасником був, адже не придбав би цієї книги, якщо не хотів пересвідчитися правильності аналізу подій.

Такі відчайдушні та чіткі думки важко висловити, якщо керуватися виключно емоціями. Дуже похвально, що автор не керується емоціями, а в думках присутній тільки раціоцентризм. Проте неможливо розповідати про історію без її опрацювання та детального вивчення. Помітно, що автор не користується шкільними чи навіть вузівськими підручниками, а сам вишукує оригінальні та в свою чергу маловідомі або спеціально невідомі факти, які в свою чергу є правдивими.

Не так уже й давно колишній президент України Леонід Кучма також намагався у своїй книзі «Україна – не Росія» довести свою думку, проте і видана книга була у Москві, і фотографій було у книзі підібрано багато із російським президентом. Видати книгу після свого президентства, своєрідну сповідь після свого панування не є новинкою в Україні, проте кожен президент пише по-своєму, при чому переписуючи самостійно одну історію, прикрашуючи її елементами утопії або гротеску, навіть не думаючи для чого переписувати історію, яку ніхто і так не перевіряє, а сліпо читає, не усвідомлюючи навіть часто для чого. Чи це екс-президенти хочуть порівнятися із істориком Михайлом Грушевським, чи справді їх совість мучить?...

На щастя Макс Кідрук такого не робить. Він ставиться до речей так, якими вони є насправді. Ніякого художнього зображення, жодного вимислу чи домислу. Тільки справжні факти, які не хочуть читати і знати лише ті, хто не поважає України. Лише чого вартий 3-й розділ, де читачеві відкриваються очі на багато речей, навіть насамперед на те, що стало справжньою причиною війни на сході України. Висвітлити все у такому сяйві є досить відчайдушно.

Дивлячись під іншим кутом зору на описані автором факти читач свідомо розуміє, що перед ним важливий документ історії, яка і досліджена, і аналізована, і інтерпретована. Насамперед варто звернути увагу на такий факт, що у квітні 2015-го року книга була презентована у Польщі під назвою «Ja, Ukrainiec». Як і перша назва книги є вдалою і чіткою, так і друга, особливо для цієї держави. Автор другою назвою немов дав відповідь одному польському ведучому з радіо, інтерв’ю якого неодноразово із незадоволенням згадує на сторінках цієї книги. Проте другою назвою автор ніби кладе підсвідомо знак оклику у кінці твердження, і це досить виходить гідно у нього. Про справжню суперечку читач сам може дізнатися із книги, тому не варто переказувати її, але ось істину треба підкреслити. Вона полягає в тому, що польський журналіст на радіо не пишався після незалежності Польщі, що він поляк. Причин було багато, які також варто окремо вичитати з книги, але основа думки криється в іншому. Макс Кідрук признається у книзі, що сам не знав що відповісти коли його питали, що означає бути для автора українцем. Чи пишається український письменник тим, що він українець?

Певна річ, що кожен справжній українець пишається цим. Він закриватиме очі на всі проблеми його держави та своїм духом виборюватиме першість та незалежність до кінця, навіть якщо йому доведеться за це все віддати своє життя. Проблема в наступному. Чи кожен гідний цього статусу, як він себе вважає? Яким має бути справжній українець? Невже одіти вишиванку та заспівати «Ще не вмерла України» вже є доказом того, що ти українець? Навіть враховуючи це поспішати із висновками не варто. Українець – це не просто національність, вид племені, ментальності, а насамперед великий обов’язок та відповідальність, яку несе за собою той, хто насмілився себе приписати до цього класу. Можна говорити українською, співати народних та маловідомих українських пісень, носити кожної неділі до церкви вишиванку, обзивати усіх ворогів їхніми принизливими кличками та негативно-згрубілими термінами, але це все буде простою формальністю, якщо не знати справжньої історії свого народу. Підкреслюю – справжньої!

Макс Кідрук справді наблизився до того, що варте уваги – душі свого народу. Він у польському перекладі дає зрозуміти читачеві, що пишається цим терміном і є гідним, щоб так себе називати. Автор не стрижеться «під козака», не запускає довгі вуса, толерантний думками та висновками, не обзиває тих, хто справді цього вартує, можливо навіть не завжди одягає вишиванку, але він є гідним українцем тільки тому, що знає справжню історію України.

Хто зараз вважає себе українцем то справді б здалося перше йому прочитати книгу «Небратні» щоб зрозуміти, що не все так просто: «…Я лише хочу, щоб ви затямили одне: по обидва боки Дніпра є країна, що має назву Україна. У цій країні живуть українці – небратній росіянам народ. І цей народ готовий до останнього відстоювати своє право жити вільно» [62].



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

31.05.2026|06:35
Стартував прийом заявок на Премію імені Романа Гамади 2026
31.05.2026|06:21
Українська стрічка «Паляниця» здобула престижну нагороду на американському фестивалі ETHOS Film Awards
30.05.2026|15:00
Ніна Мюррей – лауреатка премії Drahoman Prize за 2025 рік
29.05.2026|07:54
Гуцули, цимбали і гори: музикант hOsT представляє сингл-ремікс Hutsuly
29.05.2026|07:50
«Японські книги дітям України»: велика гуманітарна ініціатива «Ранку» та Shikosha
25.05.2026|17:00
Внаслідок нічної атаки на Київ пошкоджено будинки письменниць Олени Захарченко та Ірини Цілик
23.05.2026|04:17
Навколо літератури зібрано 2,5 мільйони гривень для дітей: Артур Дронь провів благодійний вечір у Львові
23.05.2026|04:11
Нова частина епічної фентезі-саги про Кия об’єднує українську, кельтську та давньогрецьку міфології у власному всесвіті
21.05.2026|13:07
В Ужгороді оголосили короткий список VIІІ Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
21.05.2026|13:04
«Межі причетності» та митці з 7 країн: фестиваль «Фронтера» оголосив фокусну тему


Партнери