Юрій Тарнавський один із тих поетів-експериментаторів, які не виходять поза межі самої мови. Маємо на увазі, що експериментує власне на мовному рівні, здебільшого на синтаксичній площині, але також і на семантичному рівні. Власне Ю.Тарнавський має свідому «установку» (за визначенням російських формалістів) чи спрямування на експериментальність своїх поезій. Під час презентації нової книжки «Modus Tollens» він так і сказав, що «ламає» мову і називає себе відвертим експериментатором. На питання чи вважає себе найкращим експериментатором серед Нью-Йоркської поетичної групи, відповів, що не знає чи найкращий, але, що найбільш експериментальний – то очевидно. Також свої вірші називає Гевристичною поезією – Heuristic Poetry. Це його власний термін. Тобто в основі такої поезії лежить евристичний метод – цілісний текст ділиться на ряд так званих «під текстів», які виходять логічно один з одного, тобто кожна наступна синтаксична конструкція зумовлюється попередньою. Відтак у коді останньої синтаксичної конструкції криється зміст вірша в цілому. Такою є збірка  «Modus Tollens».  

Збірка «Modus Tollens» вже зовсім іншого типу, ніж всі попередні його поетичні книги. Тут маємо в основі текстів ритм і музику в поезії. Юрій Тарнавський ламає повністю класичне розуміння синтаксису й грається семантикою. Використовую у статті тексти у авторському перекладі, які Юрій Тарнавський надіслав лише мені і винятково для дисертаційної роботи. До прикладу, такий синтаксичний злам простежується у вірші «вечірнє небо» / “evening sky”:

wind blowing from all

directions at once the sound

of windows doors on

crosses opening and

closing closing with a

bang Christ sticky

blood dripping from the sparse

blond bear getting

ready for his guests

fixing strong flexible

canes tight crowns of

thorns huge black

nails sponges soaked in

vinegar on the ends of long

spear

s

вітер дме з усіх боків в той

сам час чути як гримають

вікна двері на хрестах зами

каючись самі христос з рід

кою русявою бородою з якої кап

ає кров готується приймати гос

тей виносить довгі гнуч

кі прути тісні ко

рони з терну величез

ні чорні цвях губки

набряклі оцтом на кін

ці довгих спи

сів    

Тут важливим стає ритм поезії. І цей ритм задає певний тон цілій збірці. Перенесення слів з одного рядка створюють відповідний ритм і настрій поезії. Варто також враховувати специфіку перекладу, адже переклад – новий текст. Оскільки і автором і перекладачем є одна особа, то можемо говорити про найбільш наближену версію перекладу до оригіналу. І навіть більше: я б не розглядала ці тексти як переклади. А говорила б про повноправне функціонування двох оригіналів в літературі.

У цій збірці тексти дуже експресивні. Основна увага акцентується власне на поетичному ламанні мовних канонів, особливій синтаксичні конструкції чи, радше, деконструкції:

tears? cold dead branch

es white void there nothing

more no water drip

ping over my broke

n childhood a 1930’s car rusty

tires wheels gone windows wind…

сльози? там тіль

ки голі чорні гіл

ки біла порожня я

ма нічого біль

ше ні! капає вода на

моє розтрощене ди

тинство авто з 30-х років ір

жаве без шин коліс шиб чер…               

Такий спосіб побудови тексту сприяє мовній поліфонії смислів. До прикладу, вислів «біла порожня я/ ма нічого біль/ ше ні!..» можна трактувати як яка і нічого більше, а можна як біла порожня яма, нічого, біль… Власне відсутність розділових знаків та перенесення морфем з одного рядка в інший й сприяють амбівалентності висловлювань та можливості різночитань. Бо кожен вислів ми можемо сприймати як в межах одного автономного рядка, так і в тексті в цілому.

Окрім вправності форми репівські наспіви Ю.Тарнавського характеризуються філософським розумінням і відтворенням світу: “pushing their way back into the still/ frozen march soil bored with/ watching him drift away in/ the tight black boat of the/ coffin water not tears/ dripping over my face bare/ black hands my/ feet devouring the bare hard/ road in a bulimia of aim/ lessness”

«старалися втиснутися назад у т/ верду замезлу березеневу землю знуд/ жені бачити як він від/ пливає в тіснім чор/ нім човні труни вода не сль/ ози капає на моє обличчя чорні го/ лі руки тоді як мої ноги пожи/ рають голу тверду до/ рогу в булімії без/ цілля».

Поет роздумує над життєвим призначенням і наскільки кожен з нас його виконує. Хочу також зауважити як від способу написання тексту змінюється цілісне його сприйняття, стирається важливість автономності кожного слова у рядку.

Також Юрій Тарнавський любить іронізувати. Для цього підбирає несподівані і навіть шокуючі порівняння:

a text

book of meta

physics smell

ing like a w

et dog

під

ручник мета

фізики смер

дить я

к мок

рий пе

с                

Автор грається з приголосними і пропонує безліч асоціативних рядів: «смердить я», «рий пес», «підручник мета» та ін.

Таким чином бачимо, що мовні експерименти Юрія Тарнавського яскраві і сповнені різноманітних образних прийомів та з використанням новітніх технік письма. Автор настільки вміло «грається» з наративними конструкціями, що його письмо сягає рівня автоматизму, тільки з логічними асоціативними рядами. Окрім цього одним із провідних прийомів Юрія Тарнавського є синтаксичне «ламання» мови. Він переносить слова із рядка у рядок без особливого консерватизму, але вимальовуючи певний ритм поезії. Такі синтаксичні конструкції сприймаються двояко: і як автономні у межах одного рядка, і як цілісний сукупний образ одного вірша.

Контекстуально тексти групи і Юрія Тарнавського зокрема мали вплив на поетичний розвиток і становлення Василя Махна. Тому можемо говорити про впливи та тенденції розвитку літератури в еміграції. Влучно про спорідненість української діаспори старшого покоління, а саме Нью-Йоркської групи, і молодшого, мова йде власне про Василя Махна, зазначає Марія Ревакович у своїй статті «Нью-Йорк на мапі української поезії». Авторка головно говорить про образ Нью-Йорку у віршах В.Махна: «Махно оспівує Нью-Йорк з усіма його злетами й падіннями, навіть якщо спершу й відчувається, що він робить це з помітним ваганням, якщо не з виразною нехіттю. Його Нью-Йорк – це місце, цінне для археологів, місце, в якому поет знімає шар за шаром із текстових покладів, що їх залишили його попередники й сучасники». Відтак можна сказати про певний аспект «наслідування й перечитування» (за Гарольдом Блумом) і таким чином продовження Нью-Йоркської поетичної практики.

Що ж до техніки Юрія Тарнавського в цілому, він використовує відповідні експериментальні механізми, як-от кінематографічність, колажування та монтаж текстів, що наближує їх до жанру кіносценарію. Також цікавим у цьому контексті є те, що ці експерименти походять саме з літератури модернізму, конкретніше із авангардних течій, а не постмодернізму. І те, що Ю.Тарнавський почав експериментувати у 60-х рр. ХХ ст. і залишається актуальним сьогодні. Про це може свідчити його збірка репівських поезій. Також важливим є те, що він експериментує одночасно у білінгвальному світі: як в українській, так і в американській літературі.

Збірка «Modus Tollens» експериментальна навіть зовнішнім оформленням: автор присутній не лише власними текстами, але й оголеним тілом на обкладинці. Відтак оголений торс українського класика вже дає виклик і щонайменше грається з читачем, шокує його. Так само як і фото в чорних окулярах та репівській стійці на звороті книги.