«Нема нічого доброго чи злого, це все існує тільки у думках», - саме  такі слова Шекспіра взяла за епіграф до свого дебютного роману «Напівлихий» Саллі Грін. І справді, у нашому житті все настільки відносно: сьогодні ти добрий, завтра – злий. Межі є лише у нашій свідомості.

Система змушує нас підкорятися і бути лояльними. Система тисне і вичавлює. Але завжди з неї можна вийти. Лише один відчайдушний крок – і межі розхитуються. Головний герой роману Натан змалечку приречений на життя у системі. Його батько – Чорний чаклун, мати – Біла відьма, а він – Напівкодовий (напівбілий, напівчорний). Спантеличене батьками ще до народження життя.  Для такої дитини будь-яке середовище – чуже. У хлопчику тече чорна кров батька-вбивці і біла кров матері. Натан змушений прилаштовуватися до системи-клітки, переживати фізичні знущання, щоденно виборювати своє право на життя, робити несміливі кроки, йти напролом, помилятися, виховувати в собі волю до життя і щоденно подумки помирати від невизначеності.

Біле і чорне – умовне. У романі «Напівлихий» Білі чаклуни вбивають, завдають фізичного болю, знищуються і принижують. То в чому тоді різниця? Хіба чорні чаклуни, які виявляють сердечність, гірші за білих, які виявляють жорстокість? Натан шукає своє місце у цьому чорно-білому світі. Як і будь-який відьмоліток він хоче отримати на сімнадцятиріччя Три Дари, любити і не зважати на умовності. Але отримує лише – біль, розчарування і нерозуміння.

Саллі Грін вдалося вималювати життя героя від народження до сімнадцятиріччя, не жалкуючи темних барв. Несприйняття іншими, постійні знущання, відчуття приреченості та безнадійності розвіюються, якщо вчасно навчитися бачити у чорному біле. Натан живе справжнім хлопчачим життям – влаштовує бійки, знаходить друзів, закохується. Перешкоди лише загартовують, укріплюють  дух, приємності ж - як єлей на душу.

Любовні переживання вплетені у загальну канву дуже органічно. Невинність і сором’язливість плавно перетікає у невимушеність і хтивість. Натан – не ідеалізований персонаж, який їсть манну кашу, читає книги і слухає бабусю. Він – справжній. Його дії часом нелогічні, думки – максималістичні, дружба і кохання – щирі. Натан може не зважати на тілесний біль, лаятися і не вміти читати, а може – малювати чи червоніти від сорому. Саме ця справжність і приваблює читачів. Він – такий же, як і всі підлітки.

Тремтіння тілесне разом з тремтінням душевним посилюється з кожною перегорнутою сторінкою, наповнює гнітючістю і мороком, світлими хвилюваннями і вірою. І ти розумієш основний меседж роману – бути собою за будь-яких умов. Насправді, всі ми живемо у клітці. Ми навмисно себе в неї запроторюємо, щоб уникнути зайвих переживань. Часом, продиктовані кимось зверху умови не дають нам вибратися з неї. Але необхідно знайти в собі силу та мужність, щоб вийти з системи. І насамперед - перестати створювати межі у своїй голові.

Напівбілий чи напівчорний – вирішить Натан, напівдобрий чи  напівлихий – вирішуйте самі!