Почну з того, що літературно-екологічний проект «ПРОдайте їсти», про який тут зараз пишу, - безальтернативний. Йому поки що нема аналогів в українській літературі (за інші ніхто відповідати, звісно, не береться), і якщо, на перший погляд, словосполучення «сповідь продуктів» викликає усмішку вкупі зі словами «А це ще що таке?!», то після останньої крапки останнього рядка розумієш, у чому насправді полягала ця безальтернативність.

Учора родичі завезли мені баночку червоної ікри. Я її, напевно, вдруге у житті їла. Ну нема в мене до неї якогось благовоління, молитовного захоплення... Може, б краще кабачкової?.. Але повернусь до проекту.

Сашко Козинець, організатор проекту і за сумісництвом автор тексту про ікру, дяка йому величезна за те, так розписав знедолено-щасливе життя маленької ікринки, так завірив читача (мене!), що вона (ікринка!) чекає, коли врешті відчує людську любов, що я заглядала в баночку хвилин п´ять, потім перевіряла, чи дійсно вони - брати і сестри - там міцно тримаються, як про це автор пише, і врешті, коли родичі стали ображатися, що я недовірливо вивчаю подарований ними продукт, мені довелося всю свою любов людську виявити, і таки з´їсти ложку ікри...

Так, я і раніше знала, що солодка газована вода - це не панацея від хвороб, а швидше навпаки, знала, що ковбасу з бозна-чого роблять, вермішель швидкого приготування - підступний ворог шлунка, і що навіть мед підробляють (от паскудники!), а згущене молоко вже не таке, як у дитинстві... Знала, що значна частина продуктів на полицях генно-модифікована, а отже, шкідлива, шкідлива, шкідлива...

Але яка альтернатива? - запитаю я вас. На петрушці, яку нова господиня в творі залишила в холодильнику взамін ковбасам, далеко не заїдеш. Та і цей продукт на стіл до споживача потрапляє з магазину, а отже, цілком ймовірно, не уникнув якоїсь шкідливої обробки при вирощуванні чи зберіганні...

Однак, варто не забувати, що це література. І література доволі якісна. А також необхідна і дуже на часі. І якщо ці маленькі новелки не дають відповіді на питання: а що ж тоді їсти і що робити з неякісними, а то й шкідливими продуктами? - то лише тому, що, як висловився організатор проекту Сергій Русаков у своєму творі, «це ми їх зробили такими».

Напевно, у цьому вся суть літературно-екологічного проекту: дати зрозуміти кожному читачеві, що якщо його споживчий кошик безальтернативний, то саме тому, що він його таким зробив. І якщо людина не чує себе чи собі подібного, то донести ці слова до неї беруться продукти, хай і озвучують їхні думки ці ж таки люди.

Тих, хто прочитав усе написане мною вище, і вирішив, що він не священик, щоб вислуховувати чиїсь там сповіді, хай це будуть і продукти з його столу, дуже навіть розчарую. Оскільки цей проект далеко не однобокий і не генно-модифікований. Бо доки одні продукти зізнаються в своїй шкідливості, інші допомагають зізнаватися у коханні. У Анастасії Писаренко головним героєм є тістечко, від якого, обов´язково підмітить хтось із читачів, далеко не худнуть. Однак, якщо хтось цього не знає, завважу, що закоханим це не загрожує, і романтична історія, в якій роль тістечка зовсім не перебільшена, буде тому підтвердженням. Світлана Корчагіна переносить свій продукт - зефір - на другий план, але не ховає його, а лиш увиразнює, робить символом у житті людини, і що цей символ значитиме - кожен повинен вирішити сам, як казав дідусь Сартр, знаків не існує, ми їх створюємо і прочитуємо самі. У філософських відтінках постає перед нами яблуко з новели Олі Мацо. Це не яблуко, куплене в супермаркеті і готове до споживання після щедрого душу під окропом, це яблуко пізнання, яблуко, яке зробило Ньютона безсмертним...

Можна довго переказувати, що сказав шоколад Євгенки Чугуй, а що масло Ірини Якубовської, і чому веселі яйця, про які писав Антон Корнілов, виявилися доволі серйозними, а ліверка Ірини Єжель ще не дозріла народити сосиски... Але це буде розмова про продукти, а цього у нас із вами достатньо. Повірте, набагато ефективніше й цікавіше буде, якщо про все-все-все вони розкажуть самі. Адже їм є що розказати.

От тільки питання - що зготувати сьогодні на вечерю? - залишається відкритим...