Re: цензії

27.06.2025|Ірина Фотуйма
"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом
12.06.2025|Ігор Зіньчук
«Європейський міст» для України
07.06.2025|Ігор Чорний
Сни під час пандемії
03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Каміння не мовчить: контур герменевтики

Re:цензії

30.07.2010|07:35|Юлія Починок, Тернопіль

Ватра кохання

Ярослав Ткачівський. Сяєво сьомого неба: Інтимна й еротична лірика. – Івано-Франківськ: Типовіт, 2009. – 128 с.

Інтимна лірика Ярослава Ткачівського – своєрідний еліксир кохання. Три жагучих джерела-розділи наповняють збірку: юнацькі почуття – «Смак забороненого плоду», розквіт молодості – «Чар-зілля пристрасті» та порив зрілості – «Земний Едем». Збірка побудована за принципом мозаїчного читання. Себто можна розпочинати знайомство з поезією з будь-якої сторінки, при цьому зберігаючи змістове наповнення книги.

Поезія експресивна, градаційна і разом з тим сповнена мінливих миттєвих відчуттів та вражень. Є вірші, в яких кожне слово вагоме, яскраво увиразнене в рядку і несе певне смислове навантаження: «Вечір/ і Ніч…/ Коси/ до пліч./ Погляд –вогонь./ Доторк/ долонь…/ Далі – межа:/ Ранок!/ Чужа?..». Практично наскрізним елементом збірки є контраст: «Молодість!../ Вже осінь…». Сувій риторичних запитань формує наріжний прийом збірки: «Невже на схилі літ/ всі мрії збудуться?». Продовжуються сум’яття рядками: «…Квітко невинна і нічия,/ чуєш у серці повінь?». Пік переживань припадає на зрілий вік: «А чи щаслива ти, моя кохана, зі мною в парі разом тридцять літ?». Часова приналежність стає своєрідним каркасом циклічності кохання: «втікаєш скоро?../ …зійшла не звідти,…/ …прийшов не впору?». Знаходимо шифр до цього кодового питання у рядках: «проціджені крізь совість власну/ усі хвилини і літа». Ліричний герой змальовує дуалістичну природу часу: «Час – порадник, лікар і учитель,/ і розлучник – Час». Розлука з коханою фігурує у кількох віршах, відлунюється епістолярієм: «Весняний пуп’янку, прости мене, прости./ Дай надивитись хоч здалека в карі очі…». Тому вокзал для ліричного героя – «оаза розставань і стріч…». На противагу цьому герой не втрачає віри, адже «веслуємо в човні крізь шторми світу,/ твоя любов зорею мені світить», хоча «час постарів».

Щодо формального вкраплення, в збірці відшукуємо гру слів: «А ти не вір, що у зеніті сонце,/ бо срібні скроні – наче дивний сон це». Омофони надають тексту більшої грайливості та безпосередності. Доповнюють поетичну картину світу лексичні омоніми: «Повінчав нас Місяць –/ вже медовий місяць…». Попри штампові метафори, на кшталт: «сію зерна правди, як в ріллю», впадають в око оригінальні образи-символи: «…Ніч встає повією/ з мокрих подушок». Синестезія почуттів та вражень переповнює алітераційні рядки: «і сніг,/ і сум,/ і сон…/ …Два серця в унісон…».

Привертає збірка увагу і наративними особливостями, зокрема є кілька віршів написаних від імені жінки: «Ти не клич «колишньою», бо кохаю ще». Така фемінізація підкреслює готовність ліричного героя до розуміння сутності жінки, вміння відкинути маскулінне і згоріти в любові до ближнього як це властиво жінці-матері: «Тобі моя самопожертва,/ але, коханий, що тобі?..». Наратор пропонує нам діалогічний консенсус кохання, як квінтесенцію життя: « - Своїм коханням в казку заведу…/ - А я тебе за це окрилю, любий».

Поезії Ярослава Ткачівського не альбомні і не банальні, сповнені зачудуванням прекрасним почуттям без максималізму чи несприйняття. В інтимній ліриці відчитуємо стан поетової душі. Як нерозквітлий пуп’янок першого кохання: «лиш воскресає в спогадах минуле,/ мов затонулий острівець тепла».Сп’янілий корабель шукань в молодості: «розділяють серця береги –/ поміж нас океани глибокі, та ковчег почуттів зберегли». Магічна струна зрілості: «пишу листи кохання і снаги,/ щоб ще раз розцвісти і перемліти».   



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери