Re:цензії

09.02.2010|08:35|Тетяна Тебешевська-Качак, літературознавець, м. Івано-Франківськ

Історія, що стає літературою у стилі Оксани Забужко

Оксана Забужко. Музей покинутих секретів: Роман. Вид. 2-е, доп. – К.: Факт, 2009. – 832 с.

У збірці вибраної есеїстки «Хроніки від Фортінбраса» Оксани Забужко читаємо: «…настав час зізнатися собі одверто: ми не створили свого епосу. Феномен української поезії – є, а от української прози – немає. Воно й зрозуміло: поезію творить мова, найпрямішим і найбезпосереднішим чином…, тоді як розвинена проза – дитя громадянського суспільства, котрого в Україні від двадцятих років не було… поезія – «від природи», проза – «від історії»...» [1, 267]. Письменниця зауважує, що тільки під час «доривчих струсів в соціальних структурах з´являлися поодинокі прозаїки», а загалом «наш епос зостався – не сповненою обіцянкою». «Музей покинутих секретів» – новий роман Оксани Забужко, який заповнює цю лакуну і є зразком тієї прози, якою «одне суспільство інформує про себе інше», свідченням, що наша історія не повинна проминути, так і не ставши літературою.

Епічне полотно української письменниці – історична матриця, на якій розгорнуто «родинну сагу трьох поколінь». Поліпроблематичність твору очевидна і базована на контрасті протиставлень. Українська історія, носії національних ідей та борці-патріоти протистоять режиму окупантів і насаджуванню «совкових ідеологій»; політичний бруд сьогодення контрастує з моральними принципами головних героїв – Дарини та Андріяна, родини Гощинських; матеріальний світ витісняє духовний, презентований у романі сюжетною лінією Влади Матусевич та образами героїв УПА; покоління батьків і дітей у вічному діалозі-запереченні; філософія життя, любові, вірності як альтернативи неминучості смерті, ворожої ненависті, зради і підступності. Перелік можна продовжувати, виокремлюючи теми і мікротеми роману у процесі аналітичного читання. Слушно зауважує Л. Плющ: «Своєю масштабністю, многосюжетністю, багатоголоссям, глибиною проникнення в душі людей, у трагедію скаліченої людини й нації «Музей» на десятиліття (?) без сумніву стане проблемою й предметом гуманітарних наук» [2].

«Музей покинутих секретів» – це не тільки заголовок твору, який поступово розкодовує авторка на сторінках книги, це також відкриття секретів – таємниць: родів Гощинських та Довганів-Ватаманюків (для переконливості читачів із наведеною на початку книги схемою родоводів), Матусевичів та Бухалових; невідомих сторінок історії України  про національно-визвольну боротьбу проводів УПА, дії КГБ та радянської влади;  таємниць жіночого світу та дружби.

Роман  став вершиною розгортання мотивів, започаткованих у попередніх творах авторки.  На семантичну та ритмостилістичну спорідненість прозових текстів О. Забужко неодноразово вказували дослідники її творчості (зокрема, Я.Голобородько у статті «Сексментальна траєкторія Оксани Забужко» [3, 74]). Так, мотив сестринства, актуалізований у оповіданні «Дівчатка», повісті «Сестро, сестро», «Казці про калинову сопілку» матеріалізується у романі висвітленням реального діалогу, спорідненості Дарини та Влади й інтуїтивного, позбавленого фіксованого часопростору «спілкування» та відчуття Дариною Гельці. Цих героїнь пов´язують не тільки «дівчачі секрети», а набагато сильніші зв´язки – зв´язки минулого, теперішнього і майбутнього, перехрещення доль, повторення історії, відплата за гріхи предків, пошуки істини та компенсація того, що не відбулося. «Секрет» як символ жіночої дружби, клятв, сліз і… буття. «Наші маленькі життя, накриті скельцями, – як експонати у мами в музеї. Такий величезний музей покинутих «секретів». А люди по ньому ходять – і навіть не здогадуються, що він там, у них під ногами…» [4, 536].

Дарина Гощинська – журналістка національного телеканалу розкриває «секрет» Олени Довган і разом з Андріяном уявно переживає події, які випали на долю Гельки та Андріяна Ординського.

Роздвоєння жінки на «екранний» і справжній образи якоюсь мірою перегукується із провідним мотивом повісті «Я, Мілена», героїня якої теж живе долею «покинутих жінок» і входить «в їх роль». Дарина покликана не тільки відкрити правду про Довганівну, зрозуміти звідки ж сяйво навколо її обрисів на фото і з´ясувати в чому ж трагізм її долі, а й народити дитину, таким чином зреалізувавши те, «що не відбулося».

Відкриття історичних сторінок починається із фотографії, яку авторка «прочитує» спочатку інтуїтивно, десь на рівні підсвідомості, а потім розкодовує завдяки фактам, спогадам Амброзія Івановича, снам Андріяна, поступово надаючи читачеві інформацію про всіх зображуваних на ній людей. Художній прийом синтезу зображення реальних подій і снів головного героя відкриває можливість тісно переплітати різні часопросторові фрагменти, об´єднувати і взаємопов´язувати епізоди асоціативними ланцюжками. Актуальними при цьому стають принципи повторюваності та взаємозалежності. Накладаючи історію трьох поколінь одну на одну, вловлюючи те, що пов´язує їх в одне ціле, О.Забужко творить кольорову мозаїку сюжету, який починає нагадувати читачеві споглядання розгорнутих із землі «секретів» через призму скелець.

Вражає майстерність авторки виписувати зовнішні й внутрішні портрети героїв та героїнь. Динамічний, психологічний портрет домінує, але не витісняє паспортний. Принцип характеротворення заснований на синтезі авторського зображення та характеристиці персонажа іншими персонажами. Важливе місце займає опис переживань, почуттів та внутрішньої боротьби героїв. Самопошуки, самокритика, самоспоглядання – ті аспекти, які відкривають читачеві «Я-героя», оголюють його свідомі і несвідомі порухи. Як і у попередніх творах, образ головної героїні з її монологами-роздумами, «потоком свідомості» та внутрішнім виповіданням своєї правди, спонукає читача до біографічного методу інтерпретації тексту О. Забужко. Можливо, і можна фіксувати момент «вивищення», реалізації героїні за рахунок інших (як про це читаємо у відгуках на роман) персонажів роману, але навряд чи варто звинувачувати письменницю в тому, що її героїня саме така, дещо зідеалізована, правильна. О. Забужко детально зображує її внутрішній світ, її почуття, терзання і переживання, характер і мотиви поведінки. Психологізм – невід´ємна риса стилю прозаїка.

Зорові і слухові образи, образи-символи надають епізодам колоритності. Прослідковування подій через призму окремих деталей і вибудовування із сюжетних фрагментів послідовної, логічної і цільної фабули – прийоми, що забезпечують епічність роману. Власне такої епічності бракує більшості сьогочасним романам та романному мисленню сучасних прозаїків. Як зауважив С.Квіт, «українське буття знемагає мистця подієвою перевантаженістю, а відтак неспроможністю нею опанувати» [5, 57]. О. Забужко, незважаючи на великий об´єм матеріалу (охоплено події з 1940-х років до весни 2004-го) та його інформаційну насиченість, зовнішню різноспрямованість, зуміла створити цілісний текст.

Спроба проінтерпретувати жанр твору Оксани Забужко наштовхує на думку, що поняття «роман», виявиться завузьким, а поняття «сага» десь відлунюватиме історичним нашаруванням тлумачення. Над проблемою жанру «Музею покинутих секретів» роздумували В.Агєєва, Р. Семків, Л. Плющ та інші критики, але у кожному разі узвичаєне поняття-експлікація (історичний епос, родинна сага, роман про любов, роман про УПА, психологічний роман тощо) потребувало розширення, уточнення, доповнення. З формальної точки зору твір О. Забужко можна розглядати як роман-систему, побудовану не так з окремих образів-персонажів, сюжетних ліній-подій, як на тих взаємозв´язках, що спостерігаються між ними на експліцитному та імпліцитному рівнях тексту, виявляються у тематичних та проблематичних вузлах, відлунюють в інтертекстуальних акцентах, літературних та історичних ремінісценціях, у фрагментах архетипної пам´яті та фольклорних екстраполяціях. Власне саме ці зв´язки і надали романові смислу і ваги. «Музей покинутих секретів» випадає із когорти романів, що якоюсь мірою наслідують європейський західний роман кінця ХХ століття, асимілюючи його риси. На думку Д. Затонського такий твір «не розгортає події і людське життя у просторі і в часі, а навпаки – згущує і ущільнює, нагнітає дію, вкладаючи її в короткий відтінок часу.. і відтінкові цьому надається значення «символу епохи» [6, 38], йому властивий «доцентровий характер». Роман Забужко – інший.

«Музей покинутих секретів» – чи не перший зразок української сучасної жіночої прози (після спроб М. Матіос з її «сімейною сагою в новелах» «Майже ніколи не навпаки»), в якому розгорнуто широку історико-суспільну панораму буття і одночасно по-жіночому виписано світ жінки. Особливості жіночого світосприймання, суб´єктивізму, емоційності та мислення, тільки жінці відомих відчуттів (вагітності, жіночої солідарності, сприймання чоловіків тощо), гендерної асиметричності, жіноча модель образної системи роману – свідчення жіночого авторства і жіночого письма. Образ жінки-матері і жінки, яка чекає дитину, успішної woman  та «коханої дівчинки Лялюсі», жінки-художниці та «жінки-войовниці» – далеко не весь перелік галереї жіночих образів роману.

Стиль і манера письма О. Забужко,  заявлені у попередніх творах, у романі проявляються послідовно і виразно. І якщо хтось із критиків закидає недоречність еротично-порнографічних епізодів, великий обсяг книги, звинувачує авторку у закомплексованості чи у тому, що текст «залишає по прочитанні дуже нездорове відчуття тривоги, ніби з тобою сталося щось не вельми приємне. Не таке й життєво важливе, щоб про нього пам’ятати, але емоційно – невідв´язливе», то навряд чи такі випади можна сприймати як конструктивну критику. Оксана Забужко у цьому романі залишається сама собою, демонструючи невичерпні запаси письменницьких ресурсів та оригінальність художніх рішень, являючи світу образи нових сильних жінок-героїнь, які не загубилися, самоствердилися і не зрадили себе.

Література

1. Забужко О. Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстка 90-х. Вид. 2-е, випр. – К.: Факт, 2001. – 340с.

2. Плющ Л. Чари з країни ОЗ // Літакцент // http://litakcent.com/2010/01/25/chary-z-krajiny-oz.html

3. Голобородько Я. Сексментальна траєкторія Оксани Забужко // Слово і час. – 2009. - № 12. – С. 74-79.

4. Забужко О. Музей покинутих секретів: Роман. Вид. 2-е, доп. – К.: Факт, 2009. – 832с.

5. Квіт С. Свобода стилю: есеї та статті. – К., 1996. – 76 с.

6. Затонський Д. В. Минуле, сучасне, майбутнє (про реалізм, традиції, новаторство). – К.: Вид-во «Дніпро», 1982. – 370с.



Додаткові матеріали

Забужко Оксана
Оксана Забужко: «Україна нагадує «важкого підлітка»
УПА, Холодний Яр, Чорнобиль і галицькі мулатки
Оксана Забужко про розкіш, новий роман і гру
Оксана Забужко: «Війна триває, і ми її ще не програли»
Оксана Забужко. Зрощення пам´яті або неполітичні підсумки року
Оксана Забужко в "музеї" УПА
"Музей..." Оксани Забужко - книга для емоційних людей
Оксана Забужко: «Вибір між Януковичем та Тимошенко – це вибір між чоловічою і жіночою зоною»
30.06.2009|07:30|Re:цензії
Оксана Забужко: «Абсолютний „маст рід“ для кожного освіченого українця - «Холодний яр» Горліса-Горського»
23.09.2008|11:00|Новинки
Оксана Забужко «Сестро, сестро»
08.12.2009|09:42|Новинки
Оксана Забужко. «Друга спроба»
30.12.2009|10:35|Новинки
Оксана Забужко. «Музей покинутих секретів»
05.01.2010|17:07|Події
«Музей покинутих секретів» Оксани Забужко побачить світ німецькою
23.04.2009|12:26|Події
Оксана Забужко повернула Ірині Вільде голос
31.10.2008|22:22|Події
Через 100 років читатимуть Забужко, Андруховича і Винничука
06.01.2010|07:30|Події
Обличчя літературної України-2009 (ФОТО)
21.12.2009|08:32|Події
Оксана Забужко презентує новий роман «Музей покинутих секретів»
26.12.2009|22:54|Події
Оксана Забужко презентувала свій новий роман
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

17.02.2019|15:36
У Вінниці розпочався фестиваль зимового ленд-арту "MITHOGENEZIS"
17.02.2019|11:30
17 лютого видбудеться вечір пам´яті "Ціна життя Небесної Сотні"
16.02.2019|19:01
Письменник Тарас Ващук подарував українській школі в ОАЕ партію видань «Книга-мандрівка. Україна».
16.02.2019|16:46
Вийшла книга "Веремій В´ячеслав. Правда життя журналіста" про загиблого героя на Євромайдані
16.02.2019|14:22
Директор Інституту книги розповіла, які напрями фінансуватимуть у 2019-му
16.02.2019|12:09
«Кімната Джованні» Болдвіна - книга місяця за версією “The Guardian”
16.02.2019|09:50
Львівські митники передали науковій бібліотеці України вилучені раритетні видання
15.02.2019|14:25
У Чернівцях гімназисти подарували книжки онкохворим діткам
15.02.2019|12:39
Роман «Ім’я троянди» Умберто Еко перетворили на телесеріал
15.02.2019|10:03
У Лондоні Книжковий Арсенал номінували як найкращий літературний фестиваль року


Партнери