Ця книжка повертає нас до розуміння, якої художньої якості може досягти автор, якщо він повертається до джерел, а в літературі таким джерелом є міфічний субстрат. Обидві повісті Марії Матіос працюють із міфологічним підґрунтям, працюють вміло, непомітно і вишукано.

Про вишуканість можна сказати окремо — дизайнерське рішення художника Сергія Іванова вражає. Як вражають і знакові символи, що прочиняють двері до повістей — образ вічної і мудрої змії, образ архетипний і сакральний, а також малюнок у стилі доби Просвітництва, на якому — мати зі своїм вгодованим синочком.

Обидва знаки є важливими, адже в першій повісті «Москалиця» змія постає казковим помічником, який рятує жінку в не-казковому світі. Северина проходять ініціацію і перетворюється на чаклунку, мольфарку, яка має врятувати інших, адже таким є її тавро, накладене вищими силами.

Вбивши одну з гадюк (власне, не своїми руками, бо чаклунка не може вбити змію), Северина здобуває мертве тіло диявола (змія має й таке потрактування в християнській міфології), але саме воно і має порятувати її від смерті. У другій повістині про дружину Христофора Колумба йдеться про те, як жінка (мати) переступає священне табу, заборону, яку накладає на людство культура, вчинивши перелюб зі своїм сином.

Сюжет вражає оригінальністю — жінка рятується від «червоної чуми», яка має боротися з членами УПА. «Москалиця» — не просто гра уяви, а й постійні крос-референції до історії періоду Другої світової війни, і ці фрагменти минулого знаходять своє втілення в посиланнях авторки (художній світ постійно прагне прив’язатися до реальної історії, в «примітках до повісті» зазначено, що 21 липня 1941 року румунські війська знову окупували Буковину, виступивши союзниками фашистської Німеччини у Другій світовій, що 1943 року частину буковинських Карпат контролювали угорські війська — союзники Німеччини, а королівська Румунія вийшла із союзу з Гітлером).

Повість Матіос виконує важливу функцію: відкриває великій Україні світ Карпат, світ Буковини, як свого часу це зробив Михайло Коцюбинський.

Героїні повістей Марії Матіос — відлюдкуваті, їх бояться чоловіки, а жінки обходять стороною. Северина не знає свого батька, вона народилася від москаля, народилася не з любові, а з темної хіті. Але вона прагне розплутати цей клубок, власне, саме життя веде її земним шляхом і навертає в чаклунство. Лише так Северина має змогу врятуватися і врятувати інших під час війни.

Щодо другої повісті, то в ній ідеться про складні міфологічні перетворення: син народжується хворим, із відставанням у психічному розвитку. Вина цьому — «страшні металеві щипці, якими такі людяні акушерки поспішливо витягували Христофорчика на світ Божий…» (С. 15). Але хлопець росте «не по днях, а по годинах», він — ніби казковий богатир, який несвідомо перейняв на себе прокляття батьків.

За карму батьків, як говорять езотеричні вчення, відповідають діти, і тільки ми думаємо, що діти не відповідають за долю своїх батьків. Так-от, Христофорчик перетворився невідомо за скільки (час у повісті ущільнений) на чоловіка, власне недо-чоловіка, який не міг більше стримувати свій потяг, перетворившись на звіра. Спочатку Маріца знаходить йому «жінку», але раптом Одарка «не вмерла, й нічого іншого з нею не трапилось… Якогось літнього дня її просто вбив безногий афганець із ревнощів…» (С. 39).

Чому цю повість названо «Мама Маріца — дружина Христофора Колумба»? Чи, може, йдеться про те, що Маріца (Марія) в акті перелюбу з чином-чоловіком повертається до стану перед-культурного, перед-цивілізаційного. Марія, зрештою, — чітка алегорія до Біблійної символіки, до біблійного імені матері Ісуса Христа. В апокрифах саме Марія була також і дружиною Христа.

Але для чого тут Колумб? Невже просто поверхова гра на подібності імен? Чи, може, йдеться про Колумба, який, відкривши Америку, впустив у світ прадавнього міфу, світ незрозумілої архаїки, європейських цивілізованих убивць, які з часом знищили цілу культуру, спричинивши Апокаліпсис? Але в цій повісті, якщо спробувати осягнути її герменевтично, відбувається єднання Марії і Колумба, Христа і язичництва, християнства і поганства.

В анотацій ідеться про те, що в світовій літературі важко знайти подібний сюжет. А й справді: ми дуже багато знаємо про Едіпову лінію в літературі, але не так багато сюжетів, які б відтворювали цю табуйовану тему. Небагато, але все ж таки трохи є. 160 років побачив світ роман Жорж Санд «Франсуа-знайда» («François le Champi»), в якому сюжетна лінія розгортається так само, як і в романі М. Матіос.

Ідеться про знайденого хлопчика, якого виховує жінка, а потім одружується з ним. Хлопчик (такий собі Едіп, який не знає про те, хто він, звідки він, закинутий у екзистенційну пастку і порожнечу) стає чоловіком своєї «матері», яка вигодувала його. Хто батьки героя повісті (чи роману) «Франсуа-знайда», невідомо. Але світ не без добрих людей: молода мірошничка Мадлена, давши притулок знайді, рятує його від смерті. Повість ця також цікава описом селянського середовища, у якому зростав і виховувався хлопчик, що став прекрасною людиною й зразковим працівником.

Обставини й життєві долі — основа сюжетів сільських повістей — не є чимось винятковим. Нашарування подій, інтриг, зустрічей і розставань можуть бути й невиправданими (як і, на думку авторки, те, що Мадлена одружується зі своїм вихованцем Франсуа). Жорж Санд прагнула додати до опису сільського життя справжній колорит.

Але як використати легенди й повір´я, як створити мовні характеристики дійових осіб? Це питання ставить і Марія Матіос, виявляючи неабияке знання в карпатській говірці. Як повинні говорити жителі глухих сіл? — запитувала Жорж Санд. А як мають говорити мешканці Буковини, Карпат? — запитує Марія Матіос. Жорж Санд доходить висновку: писати треба, «не дозволяючи собі жодного місцевого слівця, крім тих, які настільки зрозумілі, що читачеві не будуть потрібні примітка».

Марія Матіос доходить висновку, що писати треба так, як говорять на буковинських селах, тільки треба подавати примітки для читачів із Криму і Донецька, щоби вони могли засвоїти цю балачку.

Що це: простий перегук? Інтертекстуальність? Діалог? Не беруся стверджувати, але дозволю висловити припущення… Власне, навіть не припущення, а те, що в українській літературі з’явилася нова Жорж Санд — після Марка Вовчка маємо Марію Матіос та її буковинський міфосвіт, що корінням сягає ґрунту, з якого виросли і Йокнапатофа Фолкнера, і Макондо Маркеса.

Матіос Марія. Москалиця. Львів, Піраміда. – 2008 

Цей матеріал надійшов на конкурс читацьких рецензій, який проходить в рамках «Книги року» Української служби Бі-Бі-Сі . Портал «Буквоїд» є інформаційним партнером цього проекту.
УМОВИ КОНКУРСУ