Окремо хіба «припечатана» луцька «дівоча школа» (Вікторія Литвак, Тетяна Бондар, Оксана Гундер, Олена Пашук, Еліна Форманюк, Ольга Ляснюк та Ганна Луцюк), котра виявилася найбільш об´єднаною та  спорідненою. 

«Літпоштівський» поетичний діапазон без настройки —  це «архітектурно-виважений кризовик» Олег Коцарев та розважальний із кубинською сиґарою «до острова Свободи» Дмитро Лазуткін, чоловічо-київська інтровертка Ірина Шувалова, що «записує динаміку неба на відео», та болісно-сумська перед «затишним світом алюмінію» Ліля Лисенко, вкрай непередбачувана конотопська візіоністка «Червона Шапочка, що плаче над пиріжками біля вокзалу» Анна Малігон та вже згадувана раніше живописно-антуражна Юля Стахівська, зі здоровим смаком до літературознавчих розвідок. Це і статечно-іронічний киянин Олесь Корж (віддамо Коржу — коржеве!) та чи не єдиний в Україні метафізик із «котляревського міфу» Олег Короташ, чий «погляд притомлено дражнить струну високовольтної лінії». Осторонь від усіх і понад ними — великий максималіст у всьому Макс Лижов, котрий «прокинувся вийшов і обламав тролейбусу роги». За ним ніби підсумовує цілою собою «архітектурну кризу» іще одна сумчанка Софія Сітало.

Наприкінці книжки представлено шестеро наймолодших учасників проекту.  

Літпошта . К.: В идавництво Жупанського, 2009. – 317 с.