Він здобув визнання ще за життя; його запрошували до Парижа, куди на межі ХІХ-ХХ ст. виїхало чимало бельгійських авторів, але він відмовився. Утім, усі твори Екаута виходили саме тут, у знаменитому видавництві Mercure de France; він також дописував до газет і був одним із найвідоміших французьких колумністів.

Екаут відомий збірками оповідань «Кермеси» та «Нові кермеси», «Босяцький цикл» та повістю «Оксамитові бешкетники», що поєднують одночасно три напрямки - натуралізм, який тоді переважав у Брюсселі; символізм, що здобув у Бельгії потужного розвитку; відчутний тут і магічний реалізм, що стане самостійним і чи не чільним напрямком у бельгійській літературі набагато пізніше. Найбільшої слави письменник здобув завдяки романові «Замок Ескаль-Віґор» (1899), герой якого, молодий фламандський аристократ Анрі де Кельмарк, закохується у юного селянина Ґвідона. Це був чи не перший у Європі роман, де було відкрито змальовано гомосексуальні стосунки. Екаута притягнули до відповідальності, відбувся навіть судовий процес, що був не менш популярним, ніж свого часу суд над Флобером за «Пані Боварі» чи над Бодлером за «Квіти зла».

Відтак, тлумачити «Замок...» виключно як гомосексуальний роман - неправильно. Він наповнений символами, алюзіями, містикою. Сильний тут і натуралістичний елемент. Це свого роду документ доби та водночас за відчаєм і силою впливу майже шекспірівська драма.

«Замок Ескаль-Віґор» - передусім книга щасливої людини, яка хоче заявити про себе на весь голос. 1892 року в життя Жоржа Екаута увійшов - і вже ніколи з нього не виходив - молодий друкар на ім´я Сандер П´єрон (Sander Pierron). Слідуючи вказівкам старшого товариша друкар став письменником, а згодом - викладачем у Академії Красних мистецтв. Водночас Екаут мав дружину, яку глибоко кохав і дуже поважав. Одружився й Сандер. Це анітрохи не вплинуло на їхні стосунки - так само, як шлюб аж ніяк не змінив стосунків між членами групи Блумсбері або гуртка навколо Андре Жіда.  

Щасливого кінця в романі немає. Під час кермеси - свята на честь місцевого святого - злютовані фурії шматують коханців одного за одним. Зрештою обох переносять вмирати до великої зали замку. Останні слова графа - його прикінцеве гасло: «... лишатись собою! Не хочу змінюватись! Хочу лишитись вірним моїй істинній природі, яка має право на існування! Якби мені випав шанс жити знову, то кохати я б хотів саме так, хай навіть мені так само - а то й більше - припаде мучитись...». Весь сенс роману - в цих словах.

Жорж Екаут. Замок Ескаль-Віґор / Пер. з фран. І.Рябчія. - К.: Самміт-Книга, 2011. - 216 с.