В основі книги – щоденник Миколи Котовщука, кіровоградця, в майбутньому одного з командирів Червоної Армії, який він вів у 20-х роках минулого століття. Автор книги – працівник міліції, а також педагог за освітою, вийшов далеко за зміст самого щоденника. Проведена дослідницька і пошукова робота дала змогу знайти особову справу Котовщука, фотографії, членів його родини. Змістовна післямова, коментарі, газетні  матеріали тієї пори значно розширюють наші уявлення про події майже сторічної давнини.

Трагічна доля Миколи Котовщука перегукується з долями тисячами тих, хто був безневинно убієнний за часів сталінського терору. Для нащадків він іще й залишив щоденник, в якому не просто викладає на папір побачене, а робить спробу проаналізувати і дати особисту характеристику певних історичних подій і явищ, свідком яких йому доводилося бути. І це не залишає нас байдужими.

Олександр Шаров окремо зупиняється на економічних причинах того, чому вільнодумні котовщуки з українських сіл були змушені прагнути потрапити до армійських лав. Цілком очевидно, що для багатьох українських юнаків служба в армії була єдиною можливістю вирватися з того закріпаченого стану, в який загнала радянська влада селян.  При цьому автор оперує цифрами та фактами, які унаочнюють злочинну політику сталінського режиму, ну а сам щоденник Миколи Котовщука та його особова справа слугують просто ідеальним ілюстративним матеріалом для розуміння як побуту, так і суспільних відносин у період між 1923-м і 1941-м роками.

Цікаво, що Олександр Шаров на підставі віднайденої особової справи Котовщука персоніфікує машину сталінських політичних репресій. Тобто називає імена і прізвища осіб, причетних до арешту краскома, а відтак детально розглядає справжню причину переслідування майора-танкіста, який потрапив до рук НКВС у грудні 1941 року.  Виявляється, принциповий майор Котовщук виступив проти нагородження уповноваженого особового відділу НКВС орденом за «хоробрість» під  час проведення бойової операції.  А в того співробітника НКВС був друг, який близько до серця прийняв таку позицію Котовщука, і потім на допитах підтвердив, що краском нібито провадив «контрреволюційні» розмови та сіяв «пораженческое настроение». Цей товариш після війни став Головнокомандувачем Ракетними військами стратегічного призначення Збройних Сил СРСР. Без пафосу і будь-яких звинувачень  Олександр Шаров дуже інтелігентно підводить читача до морального аспекту цієї ситуації. І стає зрозумілим, що подібних випадків і в мирний час, і в час війни були десятки, сотні, тисячі…

Особова справа, яка складається з протоколів допитів, прохань і вироку суду, дає уявлення про те, як ламали, але так до кінця й не змогли зламати, волю людини працівники НКВС. Про силу духу Миколи Котовщука свідчить і те, що він здійснив невдалу спробу втечі з-під арешту НКВС. На допиті, певно, що після катувань, майор прямо заявляє, що зважився на втечу «під враженням моральних і фізичних (виділення моє. – А.З.) переживань, пов’язаних з арештом».

Рідкісна світлина фіксує світлі лиця курсантів Київської артилерійської школи.  На груповому знімку Микола Котовщук стоїть біля майбутнього маршала СРСР Василя Чуйкова. Також на цьому фото є майбутні маршали Семен Богданов і Михайло Катуков та генерал армії Іван Черняховський…  У передмові Олександр Шаров зізнається, що в нього були думки дати своїй книжці назву «Маршал, який не відбувся».

Видання рекомендоване до друку Вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, розраховане на викладачів і студентів, науковців, працівників і слухачів військових навчальних закладів та всіх, хто цікавиться історією України.

Антон Загреба

Олександр Шаров. Щоденник репресованого краскома. – Київ: Видавництво «АртЕк», 2010. – 224 с.