• Элизабет Гилберт. Есть, молиться, любить
• Джон Грэй. Мужчины с Марса, женщины с Венеры

123-сторінкове видання містить  спогади рідних і знайомих, словацьких українців-колег по перу, які розповідають про лемківського поета Антонича та значення його творчості для української діаспори Східної Словаччини. Книга ілюстрована фотографіями з рідного краю поета, афішами та фрагментами із літературних вечорів  та вечорів пам’яті, титульних сторінок видань творів поета та про поета. Художнє  оформлення належить  Ладиславу Цуперу. На обкладинці використано фрагмент пам’ятника Антоничу у Новиці.  

У вступному слові «Наш Антонич» заступник голови Центральної ради Союзу русинів-українців Словацької республіки Павло Богдан зазначив: «Хоч український поет Богдан-Ігор Антонич народився на Лемківщині, лише декілька кілометрів від сучасного  польсько-словацького кордону, і хоч він певний час перебував на території  Східної Словаччини, його ім’я серед нашої  літературної і читацької громадськості до середини шістдесятих років минулого століття було майже невідомим. Аж тоді, коли в 1965 році у Словацькому педагогічному видавництві, відділі української літератури в Пряшеві готувалася до друку книга вибраних поезій «Перстені молодості», упорядкована Миколою Неврлим, у 4-ому номері журналу «Дукля» появилася стаття Івана Мацинського, в якій він наблизив читачам життя і творчість поета, підкреслюючи його спорідненість з нашим краєм та літературою. Автор статті пише: «Б.-І. Антонич першим з-поміж українських лемківських письменників успішно пройшов складний процес повноцінної участі лемка-українця в творенні єдиної культури великого українського народу. Тим Богдан-Ігор Антонич є попередником всіх нас, українських письменників Східної Словаччини, що прагнемо до подібного єднання в рамках художньої літератури свого народу».  

А український, словацький, чеський літературознавець-славіст Микола Неврлий у своїх спогадах пише, що Пряшів – цей віддавна культурний осередок українців Східної Словаччини – є по праву гордий, що саме у ньому вийшло 1966 року перше після Другої світової війни видання зібраних творів Богдана-Ігоря Антонича (1909-1937), найбільшого лемківського поета, якому судилося стати всеукраїнським, а згодом і світовим. За пряшівським виданням «Перстенів молодості» Б.-І. Антонича (1965 р.) скоро вийшли зібрані твори цього поета в Америці і в Україні («Пісня про незнищенність матерії» Київ, 1967). Згодом з’явилися твори Б.-І. Антонича в польських, чеських, словацьких та інших перекладах.  

Тож можна сказати, що завдяки українцям Словаччини український поет Богдан-Ігор Антонич став відомим широкому загалу. На жаль, деякі розділи книжки написані словацькою мовою, що ускладнює їх сприйняття для українців.