Завантажити

ж як йому стрибонути з місця, без розгону, на таку височінь, яку можна здолати навіть з доброго розбігу лише із якоюсь жердиною. Думка про спортивну жердину його майже розвеселила, але й запросила ретельніше придивитися до стін вузького колодязя. Бруно ще раніше зрозумів, що потрапив до вентиляційної шахти якогось давнього підземного бункеру, до такого висновку його направив легенький протяг, який відчутно тягся повз нього сируватим повітрям, легко припахченим давньою цвіллю, піднімаючись десь із-під землі через чималий отвір біля підлоги. Подальші розмірковування підказали Брунові, що задля одної вентиляції площа перетину цієї шахти і отвору до неї з підземних приміщень була б завеликою, вочевидь, цю квадратну трубу зробили невідомі будівничі за достатніми розмірами, аби слугувала для них вентиляційна витяжка ще додатково і запасним потаємним виходом, а тому мала б бути на якомусь боці її стін прихована подоба драбини. Бруно почав одразу, але зовсім легенько, ледь торкаючись самими пучками пальців, промацувати стіни, у першу чергу там, де виднілися під заростями темносірого моху затягнуті часом ребра обшивки стін. Там й насправді виявилися залишки дерев’яних брусків із набитими до них щаблями, але перша спроба навіть не наступити ногою, а просто легенько натиснути рукою на один зі щаблів, пояснила йому, що і цей варіянт теж є марним сподіванням на порятунок – щаблі навіть зогнили більше, ніж дощате облямування стін, хоча каркас із грубіших колод здавався на перший погляд набагато надійнішим. Він і тримав поки що піщаний ґрунт за крихкими стінами, могло допомагати триматися піскові й переплетене коріння дерев, що тяглося від поверхні до глибин напитися води, хоча таке припущення могло бути і хибним – краще нічого не чіпати, так остаточно переконав себе бранець.
Бруно знов обережно присів, намагаючись не торкатися підступних стін, поволі повернувся у бік нижнього отвору. Припалив сиґарету, потім, затуляючи своїми долонями від протягу полум’я запальнички, спробував простягнути пломіньчик світла ближче до діри в невідоме підземелля. Вогник загас майже миттєво, але Бруно встиг зрозуміти, що пролізти далі було б можна, та не міг навіть припустити, чи довго йому доведеться діставатися до якогось приміщення, бо вентиляцію мали віднести якомога далі, аби не демаскувати самий схрон, особливо взимку, коли буде помітним на засніженій поверхні витяг теплішого повітря з-під землі. А, головне – чи зберігся не заваленим основний вхід-вихід зі схрону? До того ж, у тому лазі було ще тісніше, ніж у цій вертикальній шахті. Бруно знову випростався, схотів перевірити несподівану думку, що ближче до поверхні стіни можуть бути сухішими, то й дошки могли там зберегтися краще. Помацав легенько найвищі щаблі, до яких зміг дотягтися, навіть навшпиньках, але отримав майже той самий неґативний результат...
Засмучений Бруно знову присів, почав знічев’я нишпорити обережно руками на підлозі, по кутках. Колишня дощата підлога була присипана трохи піском, якій потроху наточився зі шпарин у стінах, але найбільше його притяг сюди сам Бруно разом з різними гнилуватими цурпалкими з перекриття вентиляційної шахти, коли він зненацька проломив те перекриття і впав до ями, тягнучи за собою лісову травичку з мохом і сухою глицею. Пальці намацали якогось довгенького камінця, витяг, придивився – виявилося, що то давній бойовий патрон, зовсім позеленілий від часу. “Якби до нього ще стару ґвинтівку знайти, подав би гучного сиґнала SOS, – пожартував Бруно, - хоча й добре, що нема тої ґвинтівки, бо стріляти з цієї ями теж небезпечно, струсоне гнилі стіни, але ж патрона можна використати якось інакше, оскільки, без ніякого сумніву, порох там може бути сухим. Тільки чим це може мені допомогти, що з отим одним патроном я можу зробити? А чому з одним?”
І почав нишпорити далі. Врешті, коли пересіяв майже весь пісок з підлоги, знайшов у закутках іще два патрони, більше, мабуть, не було. Бруно і сам не розумів, навіщо він їх шукав, може, аби згаяти час, бо ж мають ті мисливці за грибами занепокоїтися, що його не чутно. Почнуть шукати і хоча надибають дірку, можуть подумати, що то нора до лігва якогось хижака...
Але ж думка наштовхнула Бруно на активну дію, бо занепокоїли з власних розмірковувань кілька слів – “ЯКЩО звернуть увагу”. Йому треба щось зробити такого, на яке не можна було б не звернути уваги. От, якби зуміти набрати шворок зі свого одягу і пов’язати їх одну з одною, аби вистачило на глибину цього провалля, а потім викинути на поверхню з білою хусточкою, чи з його кепі. Уважно оглянув туристичну куртку, бо ж на ній було вдосталь різних міцних шворок, якими стягували зазвичай рукави, капюшона, пасок, аби не лізла до тіла всіляка дрібна комашня. Він повитягував з куртки все, що зміг, йому значно допоміг у тій операції маленький ножик, якого йому дав разом із кошиком Орест для зрізування грибів. Бруно зв’язав усі шворочки між собою і поміряв загальну довжину – трохи не вистачало, бо ж йому треба було так викинути сиґнальну хусточку на

читати