Завантажити

страх і ризик, нині вже й наблизився впритул до розкриття таємниці. Сам, без ніякого загону спеціяльного призначення. Саме зараз варто ризикнути обійти Провід без завеликих втрат для нього та з багатим здобутком для себе, але ж мені одному з того, до чого намірився, важко зробити. А зробити можемо, і не через те, що постали інші часи, а тому, що й насправді я сам наблизився до скарбу.
- Хочеш, аби ми вдвох надурили Провід? Ти що, хіба не сам щойно жах наганяв тою очевидною правдою, що в нього доста довжелезні руки і всевидющі очі? Не треба буде тобі ніякого багатства, якщо привласниш хоча б одного шеляга з належного йому добра, а там вміють рахувати.
- Ти погано слухала, люба Мартусю. Я допіру пояснював, що Провід практично не втратить нічого з того, на що він досі сподівається, але ми з тобою також можемо розбагатіти, бо у тім схроні справді є дещо і для нас із тобою, звичайно, якщо ти пристанеш до мене без ніяких сумнівів. Скарб не є байкою. Я ж тобі й раніше весь час натякав на можливість розбагатіти, хоч і обережно, бо вирішив, що відверта розмова відбудеться пізніше, перед порогом до казкової печери. За цей час я впевнився, що ти здатна переступити ту межу, за якою і велике багатство, і велика свобода. Для того, аби так сталося, маю забагато більше інформації щодо схрону і щодо того, що там можна знайти. Багато більше, ніж ти собі уявляєш. Щоправда доведеться декого з наших знайомих підставити, навіть попрощатися з декотрими, але їх буде не більше двох, більше і не треба. Навіть не можна, бо ж не завше “загін не помітить утрату бійця”. – Тут Орест зацитував слова з невідомого для Марти джерела, хоча вона відчула, що то з якоїсь призабутої місцевої патріотичної пісні.
- Гаразд, Оресте, я пристану до тебе, але з деякими застереженнями. Я теж вихована була не в закритому пансіоні при кляшторі, я теж ласа до грошей і не соромлюся того. Застереження мої мінімальні – по-перше, якщо я побачу насправді для себе реальні золоті гори, про які ти так затято розповідаєш, а по-друге, якщо не помічу небезпеки у твоїм пляні, для мене особисто. Тільки тоді я дам тобі згоду йти до кінця, аж, як ти щойно висловився, до втрати одного-двох бійців. Зараз тобі доведеться якось ризикнути і розповісти все, що маєш сказати, при тім повірити мені на моє гонорове слово, що я геть усе забуду враз, наче ніколи й не чула твоїх байок, якщо мені у твоїм пляні щось викличе занепокоєння щодо моєї особистої безпеки.
- Я й слова жодного з тебе не братиму. Не першого дня знайомі. Спочатку не повіриш, потім щиро здивуєшся, якщо переповім своїми словами тобі деякі твої мрії, вважатимеш мене тоді за характерника, за відьмака, за місцевого шамана-чаклуна. Розумію, що заінтриґував трохи, але ж нині не на часі розставляти крапочки. Не братиму з тебе ніякого слова, бо ж я настільки певен того, що ти враз відкинеш геть усілякі умовности здеґрадованого і геть назовсім ізсобаченого суспільства і пристанеш до мене – такі гроші, йой, які великі гроші мають впасти до наших рук – лише підставляй долоні!
- А господиня?
- Сестрі теж достаньо буде, аби зайве не патякати, крім того, вона вже прикіпіла тутки за цей рік, керуватиме “Райським затишком” за дорученням того ж таки Проводу, а що він тут вирішить згодом зробити, то вже його справа, його проблеми. Може, справді, тут зроблять готель для “зелених” туристів, чи під їхнім виглядом тут проходитимуть збори керівників низових структур Організації. Головне, аби тут були люди, аби тут крутилися гроші, а все інше мою старшу сестричку не обходить. А що їй робити, коли вже оформила собі пенсійну ренту? Хоча її пенсія не є спроможною прогодувати навіть самотню жіночку, якщо та жіночка звикла жити трохи ліпше за інших. А про наші перегони їй розповісти не до чого, бо вона й досі ніц не обізнана взагалі з пошуками схрону. Я майже нічого не казав їй про наші пошуки, лише натяками пояснив, що якісь надто далекі родаки з-за кордону хочуть частину своїх статків леґалізувати у краї, аби спробувати тут зробити бізнес на туризмі. Гадаю, що й Провід не зацікавлений інакше їй пояснювати потребу відновлення “Райського Затишку”, може, трохи згодом, якщо дійде до того, якщо не буде у Проводу наміру покластися на когось іншого, коли замість пансіонату для сімейних пар буде створено вишкіл бойовиків. А що? Діти у неї давно виросли, прилаштовані не так вже й далеко від цього затишку – у краї. А я – то зовсім інша справа, бо ж я зовсім вільний парубок, хоча й добряче підтоптаний часом, обставинами. Останок відміряного мені Творцем часу хочу пожити ліпше, бо відчув можливість іншого життя, на яке маю право – стільки років зберігав таїну. Тобі того не зрозуміти ніколи, бо ти виросла зовсім в інших умовах, а я причинним став ще за молодих років. Провід зрозуміє моє бажання відпочити, навіть якісь копійки подарує на відновлення здоров’я зі своїх власних статків, я їх візьму, дякуватиму зі щирою скупою сльозиною на щоці, аби підозр не виникало, що здобув щось і для себе з цієї оборудки.
- Гай-гай, друже Оресте! Ти

читати