Завантажити

поодинококі хутірці, як і поодиноких перехожих, аж поки не дістанеться безпечного конспіративного укриття в нейтральній країні, означеній для збору залишків його підрозділу...
Того трагічного передрання стрілець Орлан вирішив не просто приховатися, але й одночасно пересвідчитися на власні очі, що його побратим Лісовик дістався батьківської хати без приключок. То було наглим порушенням суворого наказу від чотового, за яким після завершення мінування командного бункеру мали одразу відійти один від одного на безпечні кілометри, бо в кожного було своє завдання. Через порушення наказу Орлан і бачив загибель товариша, та ніколи не взнав, що сталося з ним насправді. Постать Лісовика вже майже не проглядалася у передранковій сірятині біля плоту батьківського обійстя, яке було найближчим до лісу край села, коли назустріч йому підвелися з густої трави сільветкові постаті кількох ворожих автоматників. Вочевидь, що треба було стрільцям бути більш обережнішими, коли вже знали, що розпочалася тотальна “зачистка” реґіону, що подібні пастки про всяк випадок є біля кожного поселення. Не встигли автоматники трохи наблизитися до Лісовика, як після їхньої вимоги до незнайомця підняти догори руки на відповідь пролунав потужний вибух, здалося Орланові, що там гримнули дві ґранати разом – загинули, мабуть, одразу всі – і нападники, і Лісовик, і щезла з вибухом ключова частина місця знаходження схрону із замінованими підходами та іншими пастками для чужинців. Так вирішив тоді для себе Орлан, коли почув із сірого туману отой потужний вибух, від якого довгенько перегукувалося відлуння, але ж не пролунало звідтам жодного пострілу потім, жодного скрику, вигуку, зойку. Піти й дізнатися, що сталося, було небезпечно, тому він повільно поплазував від небезпечного місця чекати наступної ночі й розпочати похід до своїх групою лише з одного бійця...
Дуже змарнів стрілець Орлан, коли майже місяць долав із різними невеличкими приключками кілька кордонів, аж поки стрівся нарешті зі своїми, але без великої радощі обнімався з побратимами, бо він надто вже потерпав і не так від тяжкої довгої дороги, як більше через те, що не зміг із товаришем виконати, як слід, доручену їм справу командиром. За кілька днів одпочинку стрілець Орлан трохи оклигав і його провели зв’язкові до конспіративного притулку резидентури закордонного Проводу, аби зміг стрілець відзвітуватися про проведення консервації командного бункера. Доповідаючи членам Проводу сумні деталі щодо завершальної стадії операції схову архівів, маскування схрону і підходів до нього, мусив визнати себе винним у порушенні конспіративних приписів, коли пішов проводжати напарника і спостеріг навіть його загибель на власні очі, але жодним словом не прохопився стрілець Орлан керівництву про головне, про інший не виконаний ним зі своїм загиблим напарником наказ – не вдалося тоді бійцям замінувати основні проходи за хитромудрою схемою, котру стрілець Орлан і передав одному з членів Проводу. Командир охоронної чоти не міг на той час взяти участь у роботах з мінування та маскування схрону, бо з усією чотою відволікав переважаючі сили карального батальйону імперських військовиків, відтягквав їх якомога подалі від місця, де залишив лише двох стрільців для завершення завдання. Коли стрілянина віддалилася, і напарники стали до перерваної роботи, почувся натомість інший галас – десь з іншого боку підходив густим цепом новий підрозділ ворожих вояків. Їх чулося досить багато, проте вони йшли повільно, обережно вишукуючи у густій траві міни та приглядаючись до різних підступних партизанських пасток. Нехай і повільно просувалися карателі, все одно напарникам вистачило часу лише на те, що встигли лишень замаскувати обидва входи і вентиляційні шахти підготовленими перед тим шматками живого дерну, товстим шаром осінього листя поверх та всіляким лісовим хмизом. Вислизнути стрільцям з ворожого оточення допомогли смерки і добре знання місцевости. Було б їм зразу й попрощатися, але вони дійшли майже до села Лісовика. Не прохопився Орлан про це керівникам жодним словом, як про те, що вибухове начіння лишилося в глибині схрону ледь розпакованим, бо не наважився визнати перед ними не так свою з Лісовиком неспроможність повністю виконати наказа, як не схотів кинути й найменшої тіні на пам’ять десятків полеглих стрільців з охоронної чоти разом із чотовим. Орлан сухо розповів, що ключеву схему розташування схрону, вочевидь, знищив разом із собою його напарник – старший стрілець Лісовик, коли несподівано потрапив до ворожої пастки, але не пішов до полону і підірвав себе разом із ворогами. Зрозуміли його поведінку командири, які не взнали б долі важливого документа, якби стрілець Орлан не провів напарника, порушуючи приписи конспірації...
Проминуло чимало років з того часу, але так ніхто з Проводу і не дізнався повної правди щодо загибелі старшого стрільця Лісовика, хоча й було докладено чимало всіляких зусиль. Згодом, багато пізніше, зуміли налагодили зв’язок лише зі спадкоємцем власника тої домівки, де мала

читати