
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
такими балачками у перервах між бізнесовими операціями Макс і сам почав навзаєм надавати іноді окремі послуги Організації через віднайденого кузена, він робив це задля власної вигоди, аби не переривати налагоджених дружніх зв’язків, які підтримували і розширювали Максові зарубіжні оборудки. Проте члени закордонного Проводу з повідомлень Максового кузена щиро вважали, що отримала Організація свого ще одного надійного побратима в рідному краї, ще й достатньо відомого політика, який зможе потроху лобіювати інтереси Організації. Вони дійсно повірили, що надійде слушний час, тоді й постане Максова зоряна година, а з нею і для всієї Організації. Провід мудро вирішив, що наразі треба зачекати, аби зарано не “спалити” перспективного політичного діяча ще до остаточного виходу всіх підрозділів Організації з тіні. Провід розпочав тим часом активно створювати на рідних теренах різні леґальні структури у вигляді добродійних фондів, видавництв, культурницьких осередків. Макса до них не залучали свідомо, оскільки йому було ще рано світитися в іншій іпостасі, тому він сам навіть не підозрював, яку ролю готували зіграти йому у найближчому часі. А як він міг здогадатися, коли його двічі народна партія вважала себе центріше будь-якого центру, тому до закордонної Організації з її давнім радикалізмом ставилася стримано, хоча й відвертої ворожости теж не проголошувала, тому й на Максові зносини з представником Проводу тої Організації не те, що не звертала уваги, а просто дивилася поблажливо. Макс не дуже розводився на цю тему з колеґами, а коли починали розпитувати, відповідав коротко, що має там подеколи оборудки з дрібного бізнесу з меркантильною метою, аби підтримувати, родинні зв’язки, бо тут у нього нікого нема...
Але, якщо бути чесним у розповіді, то треба сказати, що Макс кривив душею і не трохи, бо з тих стосунків мала його фірма прибутки досить гідні й великого бізнесу, до того ж, найбільші гроші осідали зразу на Максових рахунках у різних закордонних банках, так було надійніше для нього через нестабільність політичної ситуації в молодій державі.Так, Макс не афішував свого співробітництва з Організацією, бо справді свої стосунки з балачок із кузеном та з дрібними послугами Проводові не вважав за справжнє співробітництво, проте, коли Марта звернулася до нього з проханням залучити Бруно до пошуків у гірських лісах таємного схрону з давніми архівами Організації, Макс не відмовив. При всій його байдужости до щастя-долі будь-кого зі свого оточення чи з ширшого кола знайомих людей, він вирішив просто, що саме для нього буде багато краще, якщо зможе зміцнити прихильність до себе і Бруно, і Марти, тому і відправив їх разом на відпочинок. Але ж, як стало пролазі Максові незатишно, коли дізнався добросердний дядечко, що мила Мартуся постачала йому не завжди достовірну інформацію. Тоді й почав свою власну гру, яка скінчилася не дограною через трагедію...
Все минає, ніщо не є вічним у цім жорстокім світі, де постійно щезає не тільки слава і пам’ять про найвидатніших окремих особистостей, але й відходять до небуття разом із тисячоліттями миттєвих років окремі народи, держави, цивілізації. Інколи без ніякого спротиву, за віком, бо ж нема нічого вічного, бо ж кожен етнос теж є живим організмом – якщо вже він колись народився, то колись має і вмерти. Але інколи щезали народи у запеклій боротьбі до останнього набою в останнього бійця, колись у давні часи до останньої стріли зі спорожнілого сагайдака, а у недалекому майбутньому вже битимуться біороботи до останньої ракети з останньої схованки. Нічого зі складових суперництва ворогуючих народів не змінилося для окремої людини за всі проминулі тисячоліття...
Після придушення імперським військом у цих гірських лісах останніх вогнищ відкритої збройної боротьби місцевого населення за волю проминуло кілька десятків років. Наче ніде й жарини не залишилося з давньої пожежі, яка колись палахкотіла і в цих горах, і у долинах поза ними, наче й попіл з того пожарища давно перетовкли дощі, пересушили й рознесли світами вітри, але так тільки здавалося, бо загасли не всі вогнища, ще злітали інколи з них іскри. Але ж, коли вже ніхто не чекав, спадкоємці визвольних змагань спочатку стиха, потім голосніше розпочали дискутувати між собою питання, як повстати знову за давні звичаї цілком леґально на парламентському рівні у молодій державі, яка все-таки спромоглася вислизнути з-під жорстких імперських обіймів. Проте, за підневільного життя в краю почалися процеси саморуйнації народу, які багатьом увижалися зовсім незворотними, вже майже ніхто не боронився, лише дехто міг журно зітхнути, зроняючи інколи скупу сльозину в порожньому храмі батьківської віри. Новітні інсурґенти взялися за справу рішуче, маючи на меті не тільки зупинити руйнацію, але й відродити давні традиції. Спочатку працювали там, де тимчасовий притулок Організації розтягся у часі майже на два покоління. Збирали кошти без огляду на красиву леґенду щодо існування у далекій Вітчизні якогось скарбу з коштовностями, тому метою
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року