Завантажити

віднайти на рідних землях серед гірських пралісів потаємного схрону з архівами бойових частин Орґанізації. А, якщо поталанить шукачам, то знайдуться коштовності фінансового підрозділу. Їх не було змоги колись взяти із собою, але нині вдома ситуація стрімко мінялася на краще, сусідня Імперія вже тяжко хворіла, навіть її військові формування були змушені піти після багатьох років окупації. Марта на той час вже набула певного досвіду, аби могла легше за інших пристосуватися до теперішніх реалій історичної Батьківщини, до того ж, йшлося спочатку про знайомство та бізнесову співпрацю з дядьком Максом. То трохи згодом її прилучили до розв’язання однієї з таємниць Орґанізації, і вона охоче погодилася взяти участь у пошуках давнього командного схрону. До того ж, нові пригоди обіцяли додати їй адреналіну, бо мали відбуватися у незнайомій країні, про яку вона з дитинства наслухалася стільки казкового, навіть неймовірного, про її багаті надра, безкрайні степи, зелені гори, стрімкі річки і ріки. Нові цікаві пригоди братимуть її за живе, хвилюватимуть, але водночас вони мали бути досить безпечними для неї, так Марті здавалося на перший погляд, коли її познайомили з деталями, бо ж не передбачалося у розроблених Проводом чітких плянах ніякої стрілянини, підступних вчинків до друзів, карколомних перегонів з ворогами, або чогось подібного з іграшкових кіношних вестернів...
Але дещо з неочікуваного все-таки сталося з Мартою, взяло її настільки міцно до жорстоких обіймів, коли відступилася від друзів, і сама відчула себе зрадженою, хоча у Марти задовго до цих подій було своєрідне розуміння поняття “друг-ворог”. Чомусь здавна, ще зі шкільної лави, коли захоплювалася читанням всілякої літератури без вибіркового підходу, більше осідало в її пам’яті лише усіляке відмінне від того, що намагалися прищепити їй вчителі чи родаки. Колись її вразила яскрава життєва ситуація трагічного завершення кревної дружби-побратимства двох персонажів у одному з творів письменника, якому довелося пописувати свої книжки у в’язниці, вочевидь, не висмоктуючи з пальця, а згадуючи свої реальні пригоди. Марта тоді надто близько взяла до серця одну прощальну фразу, яку важко було б вигадати письменникові, якби він не знав справжніх деталей тої історії – “Болівару не винести обох”...
Насправді, хіба можна втекти від численних переслідувачів удвох разом верхи на одному втомленому коні? Марта частенько повторювала подумки цю фразу, надто гірку від насиченості життєвою правдою, коли перед нею поставала проблема прийняття рішення щодо подальшої долі бізнесового партнера чи й такої особи, котра вважала себе щирою товаришкою чи товаришем самої Марти...

8.
На той час, коли Бруно спокійніше перебирав різні реалістичніші варіянти подання сигналу SOS із глибини пастки своїм компаньйонам, Марта з паном Орестом саме обговорювали між собою деталі обережного залучення Бруно до пошуків того самого схрону, до вентиляційної системи якого несподівано для них провалився щойно Бруно. Їм ще було невідомо, що за їхніми спинами саме зараз сталося маленьке звичайне диво. Отаке собі несподіване диво, а як іще можна сказати про нього, коли Організацією стільки вже було витрачено коштів лише на підготовку пошуків, а приїхав зі столиці якийсь випадковий хлоп, і вже другого дня, хоч і був з важкого похмілля, але знайшов таємну схованку враз і без ніяких зашифрованих схем з ключем до її відкриття!...
Провід Організації після поразки Народної армії мусив перебувати за кордоном, де на протязі кількох десятків років не втрачав надії до повернення на рідні терени, постійно готувався до того дня, збираючи кошти і гуртуючи однодумців, підтримуючи в них віру і надію, що ставало робити чим далі, тим важче, бо відходила поступово до небуття ґенерація справжніх бійців, які не склали після поразки зброї, хоч і змушені були піти зі своєї землі. Вони справді були нескореними і затятими. Нині порятувати Організацію та її мету, не дати їй занепасти і пощезнути у небутті, могли тільки кілька гучних акцій проведених поспіль на батьківських теренах, першою з яких мала бути повна леґалізація структур у рідному краї після врочистої передачі архівів з часів визвольної війни теперішній офіційній владі. Великої довіри до нової влади Організація не мала, проте розголос з подібної акції мав би вийти за межі краю і набрати міжнародних масштабів, що давало більше шансів самій Організації на поширення її впливу серед посполитого люду.
Орест був у підпільному осередку Організації ще до того, коли вона запрацювала майже леґально після відновлення незалежности країни. Тут виходити із запілля було вільніше, бо тут найдовше і найзапекліше точилися бої з імперськими військами, найдовше зберігалися вільні території з національними структурами, тому Організація мала підтримку місцевого населення. Десь тут і треба було шукати останній таємний схрон штабу Народної армії, в якому могли зберегтися архіви і самої армії, і тогочасних національних урядових інституцій. Для створення бази

читати