Завантажити

колись і нам із Довбнею. Не скажеш про нього – “земля пухом”. Коли, ось, ще додалася одна жертва тої прірви. Щоправда, забрала та темінь лишень душу нерозважливого шукача, який був скорше звичайним домушником чи трамвайним кишеньковим злодюжкою, але чомусь дозволила винести зі своїх володінь його грішне тіло. Може тому, що цього разу випадкові захожі не бачили навіть жодного напису чи малюнка, і жодного саркофага не бачили, бо дійшли тільки до першого рівня випробування? Ніхто з тих недавніх шукачів жодної золотої речі до рук не взяв, не торкнувся. Міг був один, але ж затягнув колись вузлика на своєму мішку Довбня затуго, хоч і не думав навіщо, і не передбачав майбутнього...
Молодчага Малий, що побував там і набагато краще замаскував усі відомі входи-виходи. Ми ж із Довбнею нічого не знали про Вчителеву криниченьку. Наче й про все нам розповів старий, а ще скільки з його дискет я зняв додаткової інформації! Та ж ніде про вхід криниченькою не було ані слова. Мабуть, і нам не зовсім довіряв. Намагався старий ще одного разу прогулятися лабіринтом, де був майже своїм, лише для того, аби перевірити нас на вошивість. Може бути й таке. Скільки років тримав таємницю сільський вчитель, що жодна людина навіть у рідному селі не знала й досі не здогадується. Жодна. Довірився нам, а ми ту цяцьку так і не повернули – згубили дочасно старого...
Але ж не те наразі мене непокоїть найбільше. Сонце моє вже не хилиться до західного небокраю, а, ось-ось, і сховається за нього. Відчуваю, хоча він уже майже два роки захмарений настільки, що не видко мені, чи воно вже доторкнулося краю землі чи ще ні... Скільки ж мені ще чекати на того, на кого справді можна буде покластися, хто зможе безкорисно долучитися до давніх таємниць і донести їх до людей без великих пошкоджень і перекручень? Чи вистачить мені життєвої сили дочекатися? Скільки мені наміряно? І ким?...
Аби ж того знаття дістати...
Аби ж...
Київ-Січеслав 2006 року
522

читати