Завантажити

розповіла Брунові про все, але й малим натяком не прохопилася про причетність Ореста до загибелі Макса, бо відчувала, що не бачити їй після того більше ніколи свого Брунчика. Він теж розповів їй навзаєм про свої походеньки до чорної прірви, де зупинився час, навіть про свої думки про містичні сили з охорони потаємного знання. Взаємним сповідям не було б кінця, але Бруно вирішив, що треба все-таки дізнатися, що поробляє Орест, якщо Марта не помилилася вчора в сутінках, коли ненароком побачила його разом із портьє...
17.
Орест того дня підвівся надто пізно, що для нього було зверх надприродним явищем. Коли б йому не довелося лягти спати, навіть перед шостою ранку після ночі на ногах, все одно підйом не міг бути пізніше за чверть до сьомої. Але сьогодні вже добігало близько одинадцятої. Він довго не міг у це повірити, хоча і пам’ятав про нічну безсонну колотнечу, йому було дивним і те, що не міг змусити себе полишити ліжко, якась досі незнайома йому слабкість відчувалася у всіх його м’язах, а тупий біль глухо ворушився майже у самому серці. Сухо було в роті наче від великої задовгої, аж до третіх півнів, гульні, але і такої, і меншої він собі не дозволяв й замолоду, лякаючись думкою, що напідпитку може ненароком розв’язати язика. Він надивився на подібні ситуації вдосталь...
Як не важко йому було, але все-таки встав, хоча із деяким зусиллям, бо мав утамувати спрагу, а перед тим, як взяти з холодильника пляшку мінеральної води, він спочатку ввімкнув мобільника – неприйнятих дзвінків не було. Йому це, як і все довкола нього цього ранку-дня, теж здалося трохи дивним, що ні портьє, ні Марта до цього часу не намагалися поділитися з ним якими-небудь новинами. Яка б не була для нього дивота, але й ця обставина його не засмутила, він просто зафіксував для чогось незвичний початок дня. Одягався Орест дуже повільно, його рухи були непевними, наче він увесь час вагався, чи не повернутися йому знову до ліжка. Він навіть не став голитися, просто провів один-два рази долонею по щоці, вирішив, що нехай так і буде, може спробує запустити борідку із сивиною...
Геть усе, що з довкілля потрапляло Орестові на очі, за одну ніч від попереднього вечора якось здрібніло, стало несуттєвим, стороннім. Сонце, яке мало заливати кімнату гарячим сяйвом, було незвично тьмяним, хоча й хмар на небі, наскільки дозволяло широченне вікно з відсунутими шторами, не було видко. Від учорашніх розпачливих роздумів щодо необхідности вжити якихось термінових заходів, аби припинити нервову бездіяльність аж до повного згортання операції й повернення до безтурботного раювання край вічно теплого моря, не лишилося й сліду, хоча він пам’ятав, що збирався сьогодні переступити якусь межу. Але яку? Не міг зачепитися ні за яку версію...
Орест присів, глибоко загруз до широкого м’якого фотеля, якусь хвильку вдивлявся бездумно на сірий екран телевізора, але найменшого бажання його ввімкнути не з’явилося, бо зігнуте у фотелі тіло стало ще більше відчувати млявий біль у грудях. “Розклеюєшся, братику, так не можна розпочинати нового дня, дідько тебе бери! Невже за одну ніч постарів настільки, що тебе перестали цікаввити останні новини, чи хоча б прогноз погоди на сьогодні? Вайло!” – трохи вилаяв свою несподівано вайлувату поведінку, наче досі не міг прокинутися. Натомість вирішив перебороти несподівано тривалу хандру сніданком, хоча час надходив уже ближче до обіду...
Орест повільним кроком пройшов повз рецепцію, де чергував якийсь незнайомий молодик. Ця обставина Ореста також не зачепила за живе, він лише кволо всміхнувся, коли згадав, що його товариш все-таки має право тепер трохи відпочити після дводобового чергування, бо хазяїн готелю знайшов нарешті нового працівника замість того, що звільнився кілька день тому. Останнім часом у столиці став гостро відчуватися брак робочої сили, хоча сюди у пошуках роботи злітався люд з усього краю, але й приїжджих безробітних у першу чергу цікавили місця з великою зарплатнею...
Всі мешканці готелю після снідання давно розбіглися по своїх справах столичними вулицями, через те невеличку залу, де відбувалися щоранкові сніданки, було вже зачинено. Орест завітав до ресторації, там теж не було зовсім нікого з відвідувачів, але з інших причин: і для обіду було все-таки ранувато, і більшість готельних постояльців збиралися тут після трудів праведних (чи не дуже) лише на вечерю, якою дехто із найбільш завзятих до роботи змушений був підмінювати і обід. Тому до Ореста підійшли зразу обидва кельнери, яким було нуднувато, а тут нарешті з’явився перший відвідувач, але він виявився для них не таким, від якого можна отримати добрі чайові, хоча ззовні виглядав на такого, кому вкрай треба добряче похмелитися. Орестові справді ставало все дискомфортніше, від замовив собі якісь легенькі страви навмання, аби просто чогось поклювати, навіть замість звичної ранкової кави попрохав принести тільки склянку холодної мінеральної води. Його щось стримувало і від їжі, і від пиття. Через те він і справді лишень поклював

читати