Завантажити

напарника, але втрималася, бо її більше стала бентежити думка з приводу доцільности викриття для поплічників Ореста Брунового помешкання, якщо вони ще стежать за нею, вона з того приводу, вагаючись, помовчала з якусь хвилину, потім лайнулася подумки, що їй нема чого боятися тепер поруч із Бруно, і рішуче додала вголос, - їдьмо, напарнику, до тебе, але спочатку давай хоч поцілуємося вперше за всю довгу розлуку. Ти мені подобаєшся і замурзаним...
Вони лежали у ліжку мовчки, відпочивали наче після закінчення важкої роботи. Марті навіть побіжно перестала пригадуватися мета її повернення до краю, їй вперше за кілька останніх місяців було справді затишно і надійно почуватися під захистом свого напарника. У Бруно пригасли недавні пригоди під землею, і для Марти її недавні тривоги теж лишилися десь там, за фортечними мурами Брунового помешкання (моя маленька хатинка – моя фортеця свободи!), де мав бути поганець Орест зі “своєю організацією”. Коханці за ці години більше жодного разу не зачепилися й словом про якісь свої болючі душевні поневіряння, проблеми, негаразди, якщо не рахувати відлучення Ореста від грошей Марти. Але ту операцію вони виконали зразу по приїзді до Брунового помешкання...
До Бруно вони діставалися на таксувці, їхали мовчки, лише вдома збуджено й нервово Марта зразу почала розповідати Брунові про справжню причину свого приїзду і чому не озвалася до нього з островів раніше. Оскільки напарнику вистачило почути від неї лише кілька слів щодо проблем з Орестом і він її рішуче перервав, тому розповідь про скарб Марта відклала на потім. Бруно їй запропонував одразу вирішити з Орестом, бо зрозумів нагальність тої справи, і вони разом всілися за компутор. Вже потім він подався до лазнички, до якої хтів застрибнути ще з порогу, коли вони дісталися перед тим Брунової оселі, то він з дверей кинув Марті напівжартом:
- Ти є жінкою, Мартусю, то твоє місце на кухні, хоча пам’ятаю що ти лише каву готуєш на відмінно. То можеш все ставити на стіл, що знайдеш у холодильнику. Лише підігрій. Я голодний страх. Ще більше хочу спати, якщо у ванній засну, то збудиш. Заглядай інколи до мене, я не зачинятиму дверей. Все, я вже пішов, але стривай, спочатку руки помий. Для випадкових гостей рушник висить праворуч від умивальника. Ходімо.
Але Марта схопила його за груди, припала до них і зронила кілька сльозин, та за мить опанувала себе, почала розповідати, як Орест припав до її рахунків, як він набивається до неї у батьки, як умовляє не їздити більше до краю, як вона отямилася і полетіла до Бруно по захист і допомогу. Вони попрацювали не більше години, після чого Марта підштовхнула легенько Бруно у бік лазнички, а сама подалася готувати сніданок.
Вона вже й забула, як то порядкувати господинею у своїй хаті, бо ж готельне життя є зовсім інакшим – воно швидко зледащує й більше прикипілих до родинного вогнища. А Марту й замолоду ніхто не привчав до кухні, проте цього разу вона заходилася готувати снідання, відчуваючи у тім навіть якусь приємність, хоча приготувати щось справді сімейне і ґрунтовне не було з чого, бо у парубоцькому холодильнику знайшлися лише різні консервовані продукти, трохи ковбаси, масла і невеличкий кавалок сиру. Добре, що дорогою Бруно згадав про хліб, то можна було зробити канапки. Марта вибрала навмання якісь овочеві консерви і розігріла їх у мікрохвильовій печі (довелося то робити двічі, бо Бруно й справді задрімав у ванні), повідкривала бляшанки з печінковим паштетом, рибою, маслинами та іншими подібними наїдками. Посеред столика поставила знайдену пляшку червоного сухого вина, але відкорковувати її залишила на Бруно. Вона й сама раптом згадала, що ще не снідала, то гукнула до Бруно, аби він знову не заснув.
Він прийшов майже одразу в пухнастому чорному халаті з мокрим, але причесаним на пробіл, волоссям, всівся за стіл, вдячно всміхнувся до Марти, яка присіла до стала навпроти Бруно, а він схопив якусь першу-ліпшу канапку і одразу доправив її до рота.
- Брунчику, не нахабній, я теж зголодніла, але розливати вино є твоєю справою.
- Вибач мені, Мартусю. Без проблем. Ти стільки зуміла знайти їдла і порозкладала його по тарілках! Дивно і смутно. Бо ж я побачив марноту моїх недавніх сподівань, до речі – з твоїх натяків, що ти зголодніла лише за мною і прилетіла саме через те, аби втамувати довге безхліб’я.
- Не жартуй так зле. Потім про все поговоримо. Тепер у нас часу буде вдосталь. Я не збираюся більше нікуди тікати від тебе. Якщо навіть гнатимеш мене. Буде у нас всілякого хліба на щодень.
- Справді? Тоді я перепрошую, бо якось неоковирно пожартував. Я лише дожую канапку, а все інше поїмо потім. Ти не проти?
- Ні, не проти. Я ж тебе справді хочу більше, ніж цього їдла. А оті консерви можемо розігріти і втретє. Пічка в тебе досить спритна..
Коли вони обмилися під душем і нарешті поснідали, зрідка обмінюючись не тостами, а короткими жартами, згадуючи свої деякі давні походеньки. Потім вони знову впали до ліжка...
А тепер трохи

читати