Завантажити

як горобець з кількох принесених тарілок, проковтнув через силу, зовсім не відчуваючи ніякого смаку до їжі. Десь у грудях не припиняло ворушитися передчуття близької чорної біди. Вирішив, що йому краще не йти на звичну прогулянку до парку, а повернутися до номера й трохи відпочити, сидячи у шезлонгу на лоджії. Звідтам видко буде і паркові дерева, і плеси Вічної ріки, і далеч лівого берегу, де ховаються у серпанку житлові спальні масиви.
Орест віддав кельнерові кредитну картку, але той скоро повернувся й повідомив з винуватим обличчям, що картку не прийнято до оплати. Здивований Орест не став сперечатися, лише нервово пересмикнув плечима, вирішив розібратися з несподіваною прикрою новиною пізніше, навіть не став пропонувати кельнерові іншої картки, а розплатився натомість готівкою з гаманця. Встав з-за столу і з деяким зусиллям повернувся до свого номера, вперше для підйому на другий поверх скористався ліфтом, чомусь вирішив, що не зможе самотужки подолати тридцяти сходинок...
Орест зручно, як міг, влаштувався на лоджії під теплими сонячними променями і набрав Марту, але операторка мобільного зв’язку сухим байдужим голосом повідомила, що такого номера вже не існує. “Що за баб’ячі вибрики? Що це собі дозволяє чинити ця курва?” – почав було лаятися, але раптом його пройняло диким холодом з розпачу, бо стало зрозумілим – Марта втекла і можливо тому, що нарешті знайшовся посеред ночі отой байстрюк Бруно, що вони тепер ніколи не потраплять Орестові на очі, а самі знайдуть Максову схованку і поділять між собою на двох ЙОГО скарб. Дотелефонувався тоді негайно до свого портьє, а той лише підвівся після відпочинку і пообіцяв прийти десь за годину-другу, але Орест попрохав його прискоритися і терміново принести які-небудь піґулки для зняття болів у серці. “Не знаю, друже, які саме треба, бо така халепа завітала до мене вперше, тобі в аптеці порадять. Ні, швидкої не викликай, то смішно, аби до такого бугая лікарі людські приходили,” – спробував пожартувати зі старим товаришем Орест, аби не полохати його тим, чого він і сам ще не встиг усвідомити. Його більше непокоїли інші негаразди, які несподівано для нього постали перед ним цього ранку, ніж власне здоров’я.
“Гаразд, прийде друзяка, принесе ліки, я їх поковтаю, мені стане легше, але що далі маю чинити? Коли та хвойда вже знову злигалася зі своїм крутим напарником, як її відшукати у трьохмільйонному місті? А коли і знайду, що зможу вдіяти? Як же вона майстерно прикидалася, акторка заморська, що лишень я у неї серед білого світу сам один і зостався як близька надійна людина, до якої вона може притулитися скрутної години! І я розкис, довірився тій стерві, я – битий-перебитий, суворий і підозрілий, позбавлений за роки підпілля родинних і приятельських почуттів, бо ж були біля мене лише однодумці, але мало з ким із них дозволяв собі відверті розмови! А ця підтоптана панночка? Вона ж була у мене начебто під повним контролем! Я, наче недоумок, упивався своєю владою над нею! Господи! Я ж мав такого журавля у руках, а погнався за синичкою у невідомих мені небесах! Навіщо? Вочевидь, ця спритниця зуміла заблокувати всі мої картки. Вона ж господарка рахунків! І лишилося у мене грошенят, що в гаманці! Доведеться вертати мені побитим собакою до сестри у “Райський затишок”. Доживатиму віку в тих горах і, поки стачатиме сил, слугуватиму при школі Організації для провідників низових структур. А що? Ну, там цвяха забити, лямпочку перегорілу замінити, коням сіна підкинути, а перед тим і накосити на кілька добрих копиць... Прийде зараз старий друг, що я йому скажу про свої пошуки чужих скарбів? Не вистачало мені і від нього отримати не ляпаса, то було б неприємно, але по-чоловічому, ні, він може просто плюнути мені між очі й піти назавжди. А він же нормальний хлоп з мого дитинства, колись в одній ватазі колядували, згодом був у моєму підрозділі на псевдо Музика, бо не здатний був грати на жодному інструменті, потім його залучили до роботи з відновлення у столиці дійової мережі ще за імперської окупації. Гай-гай, наче ціле століття промайнуло відтоді. Злапали було його нишпорки з політичної поліції імперців, кілька молодих років змарнував у концтаборі, захворів там, зара достроково на пенсії. Я ж його попросив не пантрувати за злодійкою, навіть не охороняти закордонну лялечку багатійку, а лише пригледіти за нею, аби якісь місцеві зарізяки не пограбували. Її ж батьки колись були близькими до Закордонного проводу, але зарано вона без батьків зосталася, та ж, бач, занесло її все-таки ностальґійним вітром до Вічного міста... І що я маю тепера йому сказати? Що вона є двічі злодійкою? Як же я проколовся! Але ж коли то почалося? То ж просто хвороба моя від самоти, від втраченої юности і змарнованого на пошуки примарного багатства всього життя. Невже так мені судилося, що захолону безпритульником на готельному ліжку?... Але ж де його чорти носять? Де ж той Музика і де ж та його музика? Хто б мені заграв...” – Орест раптом схопився рукою за груди від гострого нападу болю, він

читати