Завантажити

розводився багато, просто сказав, що не так давно познайомився з господарем пансіонату під час відпочинку. “А, ви той, що допоміг Орестові дістати давні архіви” – одразу вигукнув Музика, то не було в них часу на будь-які балачки...
Коли повернулися до столиці, Марта ані словом не зробила спроби продовжити перервану розмову з Бруно щодо витоків його причетности до таємниці скарбу. Бруно розповів сам, бо треба було виконувати його обіцянку, яку він дав старенькому подружжю, знайти і привести Марту за Максовою валізою. Привів, але не розводився про близькі стосунки з нею, то сталося невимушено, якби само собою, коли вони з Мартусею прохопилися мимохіть, що були між ними колись невеличкі непорозуміння та минулися.
Марта дуже сподобалася старенькім, вони їй навзаєм. Через те замість коротких відвідин, максимум на горнятко кави, Марта і Бруно провели у гостинній хатині кілька годин, довго прощалися і щиро присягали, що будуть відвідувати старих і надалі. Коли Марта таке сказала, то додала на підтвердження щирости намірів до подальшого спілкування, що у них із Бруно після смерти дядька Макса не лишилося ані близьких, ані трохи дальших родаків...
Вони повернулися додому, коли вже засутеніло. Бруно затяг важку валізу і поставив її посеред кімнати, а Марта опустила на вікнах жалюзі і стулила штори. Всілася на стільця, поглянула на валізу і спитала:
- Чуєш, напарнику, а в тебе є інструменти, аби відкрити валізу і водночас не дуже її пошкодити? Збереглося давнє вміння? Бач, яка новенька, жодної пошкрябини на крокодилячій шкірі. Шкода різати.
- Там два кодових замки. Може спробуємо розгадати цифровий код? Чи коди, якщо вони різні. Як ти на те? Здатна після щедрих гостин до розумових операцій?
Бруно, граючись, потягнув замка і він відкрився сам, другий теж. Макс настільки довіряв своїм старшим друзям, що навіть не зашифрував закриття ніяким найпростішим кодом. Всередині валізи під двома яскравими рушниками лежали щільно впаковані різні невеличкі металеві скриньки і коробочки. Напарники подивилися, переглянулися і замовкли на якийсь час – ніхто з них не зробив жодного поруху, аби потягтися і подивитися, що може бути такого цінного приховано у тих упаковках, такого коштовного і зачарованого водночас на зле, аби гинули через його закляття люди, що мали надприродний потяг до чужого добра. Брунові з Мартою згадувалося щось своє, але всі спогади в них були однаково надто сумними, аби хоч комусь зрадіти віднайденому скарбу. Помовчали...
І Бруно, не питаючи у Марти згоди, майже одразу зачинив на обидва замки валізу, таку коштовну і гріховну водночас, а перед тим розправив і знову склав обидва рушники, в яких знайшов і віддав Марті невеличкого конверта, бо на ньому рукою Макса було чітко виписано ім’я отримувача листа – своєї небоги.
Марта взяла конверта до рук, розкрила його тремтячими пальцями, довго вдивлялася у чіткі рядки з каліграфічно виведених літер, бо Макс принципово сам не сідав за компутера, коли звертався до когось по-дружньому, а при діловому листуванні найчастіше він просто диктував тексти одній зі своїх секретарок. Марта почала читати повільно і без жодної спроби драматизувати дядькове звертання до неї і водночас до Бруно, лист був з не такого вже давнього часу. В ньому було багато всілякого: настанови, побажання і навіть прохання до обох напарників одразу. Можна було вважати листа і своєрідним заповітом пана Максима. Бруно був трохи подивований Мартовій витримці, бо пам’ятав її недавню гістерику.
Дорогенька Мартусю, якщо ти читаєш того листа, то це означає, що ти вже встигла мене відплакати, бо ми вже ніколи не стрінемося із тобою за цього життя. Ти порозумілася нарешті з Ьруно, пам’ятаєш, як ти насідала на нього у моїм кабінеті щодо “нарешті та остаточно”? Я тоді дивувався трохи твоїй непослідовності у ставленні до нього, але ж ви певно дійшли згоди із Бруно, бо без його допомоги ти б ніколи не дісталася до цієї валізи і не прочитала б мого прощального листа, якого я написав перед тим, як ми із Бруно завітали до моїх давніх, дуже давніх, друзів. Я попрошу його занести валізу до їхньої хатини, але жодним словом не натякну Брунові про її зміст. Якщо мене не стане, він здогадається, чим вона є цінною, але сам ні за яких обставин до неї не доторкнеться. Лише тоді, як ти звернешся до нього, якщо ви спробуєте притулитися одне до другого не тільки в ліжку. Вибачай, але ти вже зовсім доросла дівчина, то я можу про те говорити із тобою. Він такий є здавна – дуже надійний і водночас дуже самотній як і ти, і я знаю твій потяг до нього, хоча ти зі своєю гординею не хочеш у тім зізнатися. Вас звела сама доля, аби ви були разом. Яким автострадами, якими стежинками вас кружляло, а таки привело для зустрічі. Дослухайтеся моєї поради, будьте разом. Вважайте це моїм щирим батьківськім (хоча ви можете і весело посміхнутися щодо “батьківства” з огляду на мої бурлацькі походеньки) благословенням і, нема куди дітися, моїм заповітом, моїм побажанням. Створіть нормальну родину,

читати