Завантажити

чепурилася перед дзеркалом для зустрічі з Бруно, але водночас лихі думки не давали їй можливости зосередитися на макіяжі: -“Пантрують вони мене. Таки пантрують сволоти. Для чого ховаються? Хочуть знати, чи справді я не втечу від них із Бруно розшукати Максову схованку та й поділити її на двох? Якщо портьє у змові з Орестом, тоді у моєму номері має бути десь “жучок” для підслуховування. Коли так, то бридкий портьє мав би почути обидві мої розмови з Бруно і вже передав їхній зміст Орестові. Хтось із них має мене випередити і приховатися біля пам’ятника. Хоча там нема де сховатися... Просто він покладе під лавкою включену мобілку і буде слухати на віддалі через іншу. Тоді треба самій прибігти туди скоріше (Господь із ним, із недовершеним макіяжем!) і прослідкувати за ними з віддаля. Або стріти Брунчика десь на підході. І зовсім туди не ходити. Вийти з готелю треба через кав’ярню. Не зачиняється вона на ніч, завжди хоч кілька завсігдатаїв цмуляють там улюблені напої до самого рана, коли сідають за картярського столика. Та це буде більше схоже на те, що я чомусь вдаюся до конспірації. Вони ж, сволоти, зразу зрозуміють, що я помітила їхні стосунки і здогадалася про жорсткий контроль з їхнього боку. Чому здогадалася? Орест сам попереджав мене, що контролюватиме кожного мого крока. То як ліпше виходити? А, дідько з ними! Нехай буде так, як буде, бо ще невідомою є позиція Брунчика. З якого дива він озвався лише перед настанням п’ятої доби мого прильоту? Вирішував, чи варто стрічатися? Довгенько ж він вирішував!”
Марта пройшла повз рецепцію сповільненим кроком, намірялася демонстративно віддати ключа, але осоружний портьє не куняв, а заснув на своєму стільці по-справжньому. Він трохи прихилив голову до грудей і легенько схрапував, може й сни якісь переглядав про те, як вони замолоду парубкували разом із Орестом ще до відбуття військової повинности. То потім його занесла доля до столиці, нещодавно вийшов на пенсію, коли якийсь далекий родич запропонував йому підробити грошенят у своєму готелі, хіба не все одно на якому дивані гаяти час пенсіонерові. Ото переглянути кілька солоденьких снів на сюжети з часів далекої молодости у передранковий час на робочому місці не було великим проступком портьє перед його службовими обов’язками, бо о цій порі вже майже ніхто не вертався з нічних гулянок, і так рано виходити з готелю теж ніхто не мав потреби. Марта марно нервувалася, бо не знала, що портьє нагло проспав лише другу її коротку розмову з Бруно, в якій напарники домовилися про місце зустрічі, але він випадково не засік і першої, бо тоді він виходив до бару допомогти відвести до ліжка постояльця, котрий був у стані значно більшому ніж напідпитку. Не знала, через те вона йшла з тривожним відчуттям перестороги, намагаючись дістатися призначеного місця раніше від Ореста чи когось з його поплічників, бо її весь час турбувала згадка Ореста про “його організацію”. Нервувалася, бо не могла відати Марта, що її ворог залишився з нею майже сам-на-сам без ніякої підтримки.
У такій делікатній справі, як стеження за Мартою, Орест не міг на когось покластися зі свого колишнього підрозділу справжньої Організації не тому, що він склав свої повноваження провідника на своїх теренах ще тоді, коли за допомогою Бруно і Марти знайшов у давньому командному бункері часів визвольних змагань такі ж давні архіви і передав їх через Макса до просвітницького фонду Організації на реставрацію. Ні, його колишні вихованці могли б погратися у нишпорок, але Орест не міг придумати логічної брехні для пояснення таких дій щодо Марти, яку дехто з Орестового підрозділу міг знати за представника закордонного Проводу. Не хотів ні перед ким зі свого старого оточення зайвого разу світитися Орест, бо ж свій відхід од справ пояснював тоді всім не наглим бажанням заволодіти чужими скарбами, а обставинами суто вимушеними – поганим здоров’ям. А він і насправді почав останнім часом досить часто комплексувати через якусь непевність у своїх учинках, від того іноді якось дивно починало щеміти й поколювати у грудях там, де мало бути серце. Йому було важко знайти собі виправдання за раптовий спалах люті, який вибухнув у ньому вперше, але ж надто потужно і настільки затьмарив тоді йому розуму, що влаштував підступний замах на Макса. Не тільки підступний, але й зовсім згубний для справи, бо ж неймовірно було припустити, що Макс подався ховати такі коштовності разом із якимсь спільником. “Навряд, ой, навряд,” – зірвалося в Ореста вголос, але того ніхто не міг почути, бо він у своєму номері жмакав од безсоння свою постіль сам один. Йому було тривожно від непевности ситуації зі скарбом, а більше навіть від того, що стало нагадувати про своє існування серце, хоча до того він не знав, де воно знаходиться в його грудях насправді...
Бруно дістався місця зустрічі з Мартою значно швидше, десь за півгодини, але вирішив просто поблукати ранковими стежками старого парку, аби нікому з випадкових свідків не натерти очі під час очікування на одному місці. Не зважаючи на

читати