Завантажити

перемоги боротьбу за визволення всього свого краю від імперського панування. Марта рано втратила батьків, але її пригріли родаки, навіть прилучили до Організації, хоча вона, як еміґрантка в третьому коліні, вже не мала такого болючого почуття вигнанця як її діди, бо у неї вже були обов’язки перед тою країною, яку вона вважала не без підстав своєю Батьківщиною...
Марта вперше завітала здалеку до малої Батьківщини своїх дідів не лише з ностальгійного чуття, а воно десь у глибинах її душі все-таки продовжувало жевріти вогником, яке запалили у дитинстві спочатку батьки і намагалися потім підтримувати родаки. А до того ж, після відновлення незалежности Держави її предків там знайшовся для Марти і близький її родич – дядько Макс, який і запросив небогу до себе підтримати деякі напрямки свого закордонного бізнесу. Поїхала до дядька Марта, водночас виконуючи завдання Організації активізувати пошуки Ореста своїх давніх архівів, які були приховані кілька десятиліть тому під час боротьби з імперськими військами...
Ось, саме тоді, під час її знайомства з Орестом, якось випадково почула Марта запальних троїстих музик наживо. Щось із того аматорського виконання прадавніх мелодій зачепило її душу настільки, що Марта позаписувала собі на згадку сільських музик, а згодом зробила голосом свого мобільного телефону найбільш стрімку частину одного з танцювальних ритмів горян...
І посеред цієї ночі хтось несподівано покликав Марту із невідомого даля тою запальною мелодією саме тоді, коли вона вирішила постояти трохи під теплим душем, сподіваючись, що так їй легше буде спробувати заснути знову. Вона прокинулася вже досить давно від тривожного передчуття невідомої біди чи просто якоїсь несподіванки, спочатку намагалася збороти неспокій поверненням до сну, довгенько і нервово жмакаючи подушки і простирадла, потім стала підводитися з ліжка, аби причинною сновидою блукати кімнатами. Раз-по-разу вона ставала біля вікна і притулялася гарячим чолом до прохолодної шиби, вдивлялася у далекі вогні вулиць лівобережних спальних районів столиці. Вдивлялася, заздрячи сотням тисяч городян, які посеред ночі просто спали, бо навіть висотні кам’яниці майже не світилися поодинокими вікнами. І тоді Марта забралася під пружні струмені води, наче можна було змити із себе гарячою водою тривожні чуття. Вона простояла більше п’ятнадцяти хвилин під дуже теплою зливою і стала нарешті відчувати легку втому, під тягарем якої можна було б спробувати повернутися до ліжка і впасти до сну, коли гримнула голосно танцювальна музика з її мобільного телефону – озвалися до неї посеред ночі троїсті музики...
Марту тими ритмами скоріше збентежила, ніж злякала можливість близької зустрічі з повідомленням невідомо від кого і невідомо яких новин. І Марта навіть здивувалася такій своїй реакції, бо вона витратила доста нервів на очікування подібного несподіваного дзвінка і кожного дня, і вже котру ніч поспіль. Сьогодні справжній нервовий напад остаточно позбавила її сну. “Невже сталося? Невже Брунчик?” – радісно і тривожно скинулися у Марти разом два коротких запитання і вона, як була мокра і гола, прожогом вистрибнула з-під води, вона навіть не згадала, що треба було б їй причинити крана. Проте було Марті не до роздумів про необхідність економії води для власників готелю, вона, ляпаючи босими ногами по лискучому паркету, мерщій прибігла до приліжкової тумбочки і схопилася за слухавку так само жадібно, як заспрагла людина хапається за склянку з водою. Піднесла мобілку до вуха і відчула, що справді заспрагла й захрипла, то лишень зуміла вичавити із себе:
- Агов! Слухаю!
- Дорогенька, ти що й досі не спиш? То чекай, більше не нервуйся, бо я за дві години буду вдома, вибачуся і все поясню, де пропадав. Я ускочив ізнову до прірви, але багато глибшої ніж тоді у горах, та на цей раз тебе поруч не було, нікому було порятувати, заледве сам видряпався, бо кореша знесилилися, від горілки звичайно, хоча я міг і потонути. Зачекай трохи, люба, я скоро буду вдома. Повертаюся абсолютно цілим і майже тверезим...
Бруно від неї відключився зразу по кількох коротких реченнях, не хотів при сторонній людині набалакати зайвого, хоча і мав на меті направити думки цієї людини в інший напрямок, якщо він зацікавиться несподіваним нічним попутником. З тої причини у своєму короткому повідомленні Бруно трохи прибрехав про свої пригоди не лише для Марти, бо таким робом хотів увести в оману ще й водія старенького пікапа, який з годину тому підібрав на дорозі Бруно. Літній дядько, що тримався керма, пригальмував одразу, коли побачив на узбіччі траси самотнього чоловіка з піднятою рукою. Цей водій ще раннього вечора натоптав ущерть вантажного відсіку авта ящиками з фруктами зі свого саду, трохи поспав і серед ночі вирушив до столиці, аби їх там якомога раніше порозпродувати і повернутися додому, не якщо вдасться, а обов’язково раніше – ще за пару годин до початку вечері. Як не поспішав, але підібрав попутника з корисливою метою, бо на Брунів запит про вартість

читати