Електронна бібліотека/Проза

чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
Завантажити

як два хвости такі довжелезні, що здалеку видко: зникнення Довбні та спалення народного улюбленця – депутата Макса. А ви з Рудим є давніми корешами по роботі ще й любителями порибалити. Якщо приїдуть подивитися на місце пригоди, може статися й таке, треба пояснити, що слідів унизі вже нема, бо те каміння двічі на добу затоплює і двічі оголює водосховище, бо таким є режим роботи гідростанції. Шоста ГЕС каскаду з наруги над Вічною рікою.
- Гаразд. Дорогою ще пройдемося по деталях. А зараз не наїдайся багато. Потім додаси. А щодо твоєї участи у цій приключці, то тебе справді ніхто не бачив із нами. Менше свідків – простіше справу закрити. З тобою, ще й у цьому степу, точно згадають менти про Довбню. Нас тоді ледь-ледь зачепили слідчі, для проформи, бо ми були досить віддаленою структурою. А нині з тобою... Ні, ти правий на всі сто. Потім, як все минеться, продовжимо чаркуватися, коли ти не будеш проти. Слухай, я більше схиляюся до дивного збігу обставин всіх обвалів після святотатства Рудого. Але за твоєю версією, коли вже на те пішло, що тут є якась невідома сила, яка так вправно захищає похованих царів (допотопних чи ні, не в тім питання) з усіма їхніми скарбами та прадавню мудрість беоеже (езотеричні знання, до яких ми ще не доросли, це випливає з твоїх слів), чому вона з тобою повелася гірше, ніж з нами? Коли вона така розумна, справедлива і така діюча? Це ж ти ж нас увесь час застерігав, аби поважали підземелля, ледь не натовк пику Рудому (царствіє йому небесне!) за його ганебну, справді ганебну поведінку з тілом Довбні, особливо тоді, як поліз по кишенях нишпорити, що там повторюватися! Чому, якщо припустити, що вона є в цій прірві й така мудра, така всесильна?
- Коротко? Важко зненацька щось придумати, але спробую пояснити першими припущеннями, що прийдуть на розум. А інші можуть і не прийти ніколи – прірва є прірвою. Гадаю, що я лише малим переляком відбувся, бо лишився живим і виповз, а для того порятунку потом і кров’ю (натуральною і без ніякої патетики!) змивав свої найбільші гріхи перед пам’яттю предків: по-перше, як не знав, то здогадувався, що тут є і може бути, але привів жадібних гостей для грабунку; а по-друге, тільки не дивуйтеся, не рушив за вами рятувати людське життя.
- Він же грабіжник, який не схотів скоритися ні тобі з твоїми погрозами, ні мені, якому клявся на вірність до гробу, коли взяв його до своєї команди. Не в’яжеться з твоєю теорією про мудрого і всесильного захисника підземелля!
- В тім і є загадка у гірких словах Вчителя, що ми теперішні не є гідними прилучитися наразі до давньої мудрости предків. Кожному своє робити. Є кому осудити, засудити, а кому й покарати. Є, зрештою, Божий суд. І ніякі Його творіння не мають права позбавляти життя до себе подібних – рятувати мають! Що ти крикнув мені, коли забув усі мої застороги і рвонув на вірогідну власну загибель, бо не міг зрадити товариша, не міг залишити його без допомоги. Мені, тертому й перетертому і не такими пригодами, вірити у потойбіччя, то сміх. От, а як можна пояснити з таким розумінням подій в цій прірві те, що Довбня тут залишився, а його побратим вискочив, не став ані рятувати його, ані тіло витягати для поховання? Хоча, згадуючи характер Довбні, його поведінку останніми місяцями, просто він не схотів кидати награбованого. Той величезний заплечник Рудий витяг з-під його тіла. Його напарник же вийшов зовсім порожнім, побожним, причинним – тобто дурку досі валяє, аби нікого сюди не привести, бо не кожен із нормальних людей здатний повірити у такі містичні байки. Приведе когось по тіло Довбні, так і залишиться із ними сам навічно.
- Знову нічим крити. Але ж я хочу погодитися з тобою, що ніхто не зможе у такі речі повірити, а потім – збагнути! Я бачив, але розум не йме віри очам. Просто треба забути все, так забути, аби ж у сні не згадалося чи по-п’яні не злетіло з язика.
- Зараз і мені нема чим крити твою правоту, Ґедзю. А тепер я тобі повідаю найщирішу правду про найбільш праведного серед нас. Знаєш хто це? Мав би знати – Мовчун! Це він мені, вмираючому від тридобового голодування, не зуби став замовляти, а приніс дещо для моїх зубів. Дякую, друже! Красно дякую! Вибачте, хлопці, поговоріть, про що схочете, або й помовчіть про що схочете, лише не чіпайте мене – я повністю відключаюся від вас на п’ятнадцять-двадцять хвилин, міг би і швидше, але ж треба ретельно жувати...
Лише другого дня по обіді вони вирушили у зворотну дорогу сумні та натомлені. Дорогою майже не розмовляли, лише уточнювали, аби потім не плутатися, деталі обставин загибелі Рудого. Десь під вечір дісталися найближчого райцентру, де Ґедзь із Мовчуном одразу подалися до місцевого відділку поліції, а Малого перед тим залишили ховатися у сутінках невеличкого скверу. Лише під самий ранок Малий почув тихе гарчання позадорожника і вийшов до хлопців, коли пересвідчився, що за ними ніхто не їде і не йде. На мовчазний запит Малого Ґедзь лише тихо пояснив:
- Ми підкинемо тебе до траси, сядеш на якусь попутку, бо ми з

Останні події

18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса
12.04.2025|09:00
IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
06.04.2025|20:35
Збагнути «незбагненну незбагнеж»
05.04.2025|10:06
Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
05.04.2025|10:01
Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
05.04.2025|09:56
Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
30.03.2025|10:01
4 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
30.03.2025|09:50
У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
20.03.2025|10:47
В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра


Партнери