Завантажити

голосові, веселому і майже незнайомому, бо лише зрідка чув промовлене тим голосом коротке слово “так”, а ще рідше і ще коротше слово “ні”. Повернулася, коли Малий відчув, що той голос доносять до нього струмені прохолодної води, що стікають його обличчям.
- Ну, як тобі, друже? Оклигав трохи? Зможеш сам видряпатися чи якусь корбу змайструвати і тягти тебе як нерухомий вантаж? – Над Бруно-Малим схилився стривожений і водночас радісний Мовчун. Він тримав у руці велику пластикову пляшку, в якій ще лишалося трохи води, бо майже все вилив на Малого і якусь частку повз горло Малого, бо той у своїй непритомності навіть утратив спроможність ковтати рідке. Від такої щедрої зливи і волосся на голові, і обличчя, і шия були мокрі, але шкіра майже не відчувала студеної води, бо глибоко у нутрощах Бруно-Малого все ще палахкотіла гарячим полум’ям спрага.
- Дай допити, Мовчуне, потім спробую встати сам. Допоможеш трохи. Ти мене вразив надзвичайно, навіть сил додалося – стільки слів почув од тебе поспіль за якусь мить! І всі вони різні та однаково приємні. Чи всі зібралися нагорі стрічати мене з оркестрою?
- Як вилізеш, то побачиш...
Вже нагорі Бруно-Малий потрапив до рук Ґедзя. Не було ніде чутно лише Рудого. На запитальний погляд визволеного з полону Малого Ґедзь похитав головою:
- Нема Рудого. Потім поясню, що сталося. Треба лише всім домовитися, що ментам будемо говорити, пояснювати, де він міг впасти і розбитися о каміння. Його добряче потовкло – нічого не могли зробити. Треба все до деталей продумати. Ти був правий, коли казав, що згадувати про це місце нікому з нас не можна ніде – ми з Мовчуном у тім поклялися ще під землею, коли скривавленого Рудого побачили під камінням. Відмовилися від усіх подальших пошуків, від балачок з будь-якими людьми, навіть у формі байок чи натяків ученим у мантіях, що причетні до будь-чого, а не лише до давньої історії, до археології. Може бути, не стверджую, хоча моє безвір’я і похитнулося, що втрапили на інший вихід з цієї, як ти казав, прірви лише завдяки своїй клятьбі з покаянням. Чортівня? Марення чи маячня з переляку? Збіг обставин? Страх згадувати, але ми все-таки витягли тіло Рудого з-під каміння. Тут пообкладали льодом з морозилки лише побите обличчя, стільки скільки змогли нашкребти, загорнули щільно у плівку, потім поклали до спального мішка. Мало льоду, але довеземо. Трохи відпочили і подалися тобі на зустріч спробувати порозгрібати каміння, коли ти й сам виліз.
- Як би то сам! Лише дякуючи вам і дістався поверхні з тої, як ти зараз згадав, прірви. Скільки часу минуло? Голод і спрага мені підказують, що три доби. Я ж-бо годинника з календарем не брав, звик до мобілки, а вона й досі мовчить. Зависла з переляку ще від першого гуркоту. А де той вхід-вихід Вчителів?
- З останнього почну, розвеселю, бо справді всміхнешся – у криниці, з якої воду брали, є драбинка на одній зі стінок, а в стінці дверцята. Мабуть, то старий колись зробив. Пам’ятаєш, як ти казав про неміч старого, що дірка до цієї прірви має бути близенько села? Отож, я фантазую і не стверджую, що колись почав старий відчувати втрату сил, аби спускатися через цей отвір, який треба кожного разу розкрити і знову замасковувати, то і прорив у найнижчому місці вибалку вихід, замаскував під криничку. А з мобілами у нас така сама історія. За годинником у джипі можу підтвердити, що ти пробув під землею справді три доби, ми трохи менше. У нас на Рудого теж багато часу пішло. Прим’яло його добряче, але нам прохід залишило. Пройшли трохи далі, коли побачили зовсім вузьке відгалуження і вгору. Отак і вийшли до джерела. А Рудого треба до міста терміново доставити, поховати. Зле таке про людину казати, але ж куди подітися, бо так воно є: добре, що у нього родаків не було. Не буде перед ким виправдовуватися.
- Перше, що мені треба – трохи поїсти і попити, друге – засмалити сиґарету, потім і помитися, і переодягтися. На це витрачу з годину. Але засипати цю дірку лопатами – пусте, бо не менше доби може піти. Відновимо з чогось перекриття – дірка порівняно невеличка, дістане дещо з того мотлоху, що зберігся від походу Довбні. Пересадимо сюди кущі маслин і терену, поллємо, а далі, як схочуть, то й самі виживуть. Скоро дощі осінні підуть. З криниці драбинку теж приймемо, це ми вперше її не побачили, бо тоді вже сутеніло. Щодо Рудого пропоную таку версію – він упав на каміння, коли йшов першим, спускаючись із крутого берега, є таке місце зручне для вудочок зі спініґом. Травми у нього лише такі. Всі повірять. Я покажу, де могло статися, коли будемо вертати, гак невеличкий. Без сумніву запитають, чому ви зразу не викликали міліцію? Скажете, що не подумали, отакі ми недоумки, бо вперше з нами така трапилася халепа, ні, краще сказати трагедія. Не викликали поліцію, бо мобілки здохли, а зарядники взяти забули. А дорогою ще й двигун заглох. А де посеред степу сервісний пункт можна знайти? І ще одна заувага, ліпше було б і для вас, аби мене з вами не було. За мною у поліціянтів уже дві незакінчені справи,

читати