
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
голосові, веселому і майже незнайомому, бо лише зрідка чув промовлене тим голосом коротке слово “так”, а ще рідше і ще коротше слово “ні”. Повернулася, коли Малий відчув, що той голос доносять до нього струмені прохолодної води, що стікають його обличчям.
- Ну, як тобі, друже? Оклигав трохи? Зможеш сам видряпатися чи якусь корбу змайструвати і тягти тебе як нерухомий вантаж? – Над Бруно-Малим схилився стривожений і водночас радісний Мовчун. Він тримав у руці велику пластикову пляшку, в якій ще лишалося трохи води, бо майже все вилив на Малого і якусь частку повз горло Малого, бо той у своїй непритомності навіть утратив спроможність ковтати рідке. Від такої щедрої зливи і волосся на голові, і обличчя, і шия були мокрі, але шкіра майже не відчувала студеної води, бо глибоко у нутрощах Бруно-Малого все ще палахкотіла гарячим полум’ям спрага.
- Дай допити, Мовчуне, потім спробую встати сам. Допоможеш трохи. Ти мене вразив надзвичайно, навіть сил додалося – стільки слів почув од тебе поспіль за якусь мить! І всі вони різні та однаково приємні. Чи всі зібралися нагорі стрічати мене з оркестрою?
- Як вилізеш, то побачиш...
Вже нагорі Бруно-Малий потрапив до рук Ґедзя. Не було ніде чутно лише Рудого. На запитальний погляд визволеного з полону Малого Ґедзь похитав головою:
- Нема Рудого. Потім поясню, що сталося. Треба лише всім домовитися, що ментам будемо говорити, пояснювати, де він міг впасти і розбитися о каміння. Його добряче потовкло – нічого не могли зробити. Треба все до деталей продумати. Ти був правий, коли казав, що згадувати про це місце нікому з нас не можна ніде – ми з Мовчуном у тім поклялися ще під землею, коли скривавленого Рудого побачили під камінням. Відмовилися від усіх подальших пошуків, від балачок з будь-якими людьми, навіть у формі байок чи натяків ученим у мантіях, що причетні до будь-чого, а не лише до давньої історії, до археології. Може бути, не стверджую, хоча моє безвір’я і похитнулося, що втрапили на інший вихід з цієї, як ти казав, прірви лише завдяки своїй клятьбі з покаянням. Чортівня? Марення чи маячня з переляку? Збіг обставин? Страх згадувати, але ми все-таки витягли тіло Рудого з-під каміння. Тут пообкладали льодом з морозилки лише побите обличчя, стільки скільки змогли нашкребти, загорнули щільно у плівку, потім поклали до спального мішка. Мало льоду, але довеземо. Трохи відпочили і подалися тобі на зустріч спробувати порозгрібати каміння, коли ти й сам виліз.
- Як би то сам! Лише дякуючи вам і дістався поверхні з тої, як ти зараз згадав, прірви. Скільки часу минуло? Голод і спрага мені підказують, що три доби. Я ж-бо годинника з календарем не брав, звик до мобілки, а вона й досі мовчить. Зависла з переляку ще від першого гуркоту. А де той вхід-вихід Вчителів?
- З останнього почну, розвеселю, бо справді всміхнешся – у криниці, з якої воду брали, є драбинка на одній зі стінок, а в стінці дверцята. Мабуть, то старий колись зробив. Пам’ятаєш, як ти казав про неміч старого, що дірка до цієї прірви має бути близенько села? Отож, я фантазую і не стверджую, що колись почав старий відчувати втрату сил, аби спускатися через цей отвір, який треба кожного разу розкрити і знову замасковувати, то і прорив у найнижчому місці вибалку вихід, замаскував під криничку. А з мобілами у нас така сама історія. За годинником у джипі можу підтвердити, що ти пробув під землею справді три доби, ми трохи менше. У нас на Рудого теж багато часу пішло. Прим’яло його добряче, але нам прохід залишило. Пройшли трохи далі, коли побачили зовсім вузьке відгалуження і вгору. Отак і вийшли до джерела. А Рудого треба до міста терміново доставити, поховати. Зле таке про людину казати, але ж куди подітися, бо так воно є: добре, що у нього родаків не було. Не буде перед ким виправдовуватися.
- Перше, що мені треба – трохи поїсти і попити, друге – засмалити сиґарету, потім і помитися, і переодягтися. На це витрачу з годину. Але засипати цю дірку лопатами – пусте, бо не менше доби може піти. Відновимо з чогось перекриття – дірка порівняно невеличка, дістане дещо з того мотлоху, що зберігся від походу Довбні. Пересадимо сюди кущі маслин і терену, поллємо, а далі, як схочуть, то й самі виживуть. Скоро дощі осінні підуть. З криниці драбинку теж приймемо, це ми вперше її не побачили, бо тоді вже сутеніло. Щодо Рудого пропоную таку версію – він упав на каміння, коли йшов першим, спускаючись із крутого берега, є таке місце зручне для вудочок зі спініґом. Травми у нього лише такі. Всі повірять. Я покажу, де могло статися, коли будемо вертати, гак невеличкий. Без сумніву запитають, чому ви зразу не викликали міліцію? Скажете, що не подумали, отакі ми недоумки, бо вперше з нами така трапилася халепа, ні, краще сказати трагедія. Не викликали поліцію, бо мобілки здохли, а зарядники взяти забули. А дорогою ще й двигун заглох. А де посеред степу сервісний пункт можна знайти? І ще одна заувага, ліпше було б і для вас, аби мене з вами не було. За мною у поліціянтів уже дві незакінчені справи,
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року