
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
сховаєшся, тому знову стрічатися мені зі слідчими. У таку правду, яка вона є, не повірить жоден з них, цього разу вже ніяк не відкрутитися, не відмазатися, не відбрехатися саме через їхню недовіру до матінки-правди. А такої правдоподібної брехні, аби вона влаштувала слідчих, як мені вигадати? Коли Марта ще чекає на мене, то тікати з нею світ за очі якомога швидше. А Інтерпол? Можна легко змінити не лише документи, але і мармизу, та що робити, коли відбитки моїх пальчиків є в багатьох картотеках різних країн...” – почав перебирати Бруно-Малий варіянти своїх подальших дій, бо йому ніде було діти часу до тих пір, поки зможе нарешті зібратися із силами і рушити вгору. Оскільки на цю годину майбутнє йому не привиділося надто світлим і безтурботним, то він повернувся до недавнього початку своїх підземних мандрів...
Повернувся до тої миті, коли почулося з-під землі розпачливе волання Ґедзя: - “Руку, хлопці, подайте руку! Мотузку скиньте швидше до бісової прірви, довгу мотузку! Тут справжня прірва і глибока!” Від несподіванки Рудий навіть забув ущипнути Малого дошкульніше, хоча б і кількома словами, з приводу його постійної брехні щодо місця знаходження підземного некрополя, а в уяві Рудого – сховища багатющих скарбів. Мовчун за мить приніс із табору моток мотузяної драбини, її скинули швиденько до Ґедзя, але той вже оклигав од несподіваного падіння, не став вилізати з провалля, а запросив усіх на легку прогулянку до обіду, аби спочатку трохи придивитися до катакомбів, аби потім рушити вже з усіма припасами по скарби. Малий не зміг пригальмувати раптове бажання подивитися в очі невідомій прірві без попередньої підготовки, то порадив узяти всім із собою хоча б шахтарські каски з ліхтарями. Коли спустилися, не стали роздивлятися на залишки різного мотлоху, тепер уже ніхто не сумнівався, від експедиції Довбні...
Вони подалися звивистим тунелем, який був пробитий ще за прадавніх часів у товстому шарі міцних пісковиків. Він стрімко спускався вниз і водночас досить помітно закручувався проти ходи сонця, з тої причини скоро за спинами шукачів щезло світло з пролому до цієї невідомої прірви. Шукачі цього навіть не помітили, бо прямували вперед за потужними променями з чотирьох ліхтарів. Пройшли вони не так вже і далеко, як їх несподівано зупинив людський кістяк у військовому маскувальному однострої, що лежав головою до них посередині проходу, розкинувши руки так, що обминути його було ніяк. Під колишньою людиною громадився величезний армійський заплечник з такого самого плямистого брезенту, туго натоптаний невідомим добром. Малий одразу зірвав зі своєї голови шахтарську каску з ліхтарем і попросив супутників зробити те саме. Після короткого мовчання вирішив знову пояснити Ґедзевій команді свої застереження:
- Хлопці, придивіться уважно, чому Довбня тут залишився назовсім – схотів забагато чужого добра винести без дозволу. А я ж допіру згадував про старого Вчителя, який швидко висох на кістяк через одну золоту цяцьку, що не була повернута сюди вчасно. Я зараз остаточно упевнився, що мені як і вам нема чого тут робити. Нам усім треба вертати якомога скоро і без нічого. Пообідаємо і додому. Спочатку гарно замаскуємо дірку, мабуть, тим наметом кореш Довбні намагався ще тоді прикрити вхід, може, сподівався повернутися і закріпити як слід, то кінчика вистромив, аби не довго шукати. Бо смішно думати, що він піклувався, аби якась корова-блудниця не впала. Одначе це не той вхід, яким останнім часом користувався сам старий – ви ж бачили, що нема ніде залишків ані драбини, ані сходів. Дорогою нам треба добре порадитися, чи є якийсь там сенс комусь розповідати про бачене. Особливо ментам щодо Довбні – він сам знайшов собі місце спочину. Рудий, ти куди поліз? Не чіпай нічого, стерво руде, твою ж таку дурну жадобу та до твого гузна і запхати, аби тебе розірвало! Ґедзю, дай йому по пиці, то ж твій ідіот! Це ж наруга над мертвим, хто так може робити! Він усім скоро помститься! Таке ніколи не минається просто так! Тобі вуха заклало?
Малий ще не закінчив викрикувати низку своїх погроз і застережень, як Рудий, не звертаючи ніякої уваги на залякування, наче в нього і справді позакладало вуха, все-таки встиг висмикнути з-під кістяка Довбні важкого, вщерть натоптаного заплечника і вже був узявся розв’язувати поворозки, аби заглянути до середини. Вони не піддавалися пальцям, то Рудий вчепився зубами у ті шворочки з усією злістю, де і коли зібралося в ньому стільки. Малому з такого видовища раптом стало зовсім байдуже (бодай тобі, тварюко!) до подальшої долі порушника людських звичаїв, але не вдалося йому заспокоїтися зовсім, то звернувся Малий до старшого приблудної команди із іншими погрозами, аби спробувати припинити триваючу наругу над останками Довбні:
- Ґедзю, твій пацан коли-небудь чув про радіацію? Візьми мого лічильника, тицни просто під ніс цьому пришелепнутому, покажи йому, дай йому послухати голос небезпеки, бо ж мені не повірить. Він же просто жере її з пилюгою. Ну, не хочу я мати справу з такими ідіотами,
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року