
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
братків, коли вони побачили отвір до підземелля, коли вони задивилися до прірви, з якої гукав до них Ґедзь і манила примара багатства...
Вирішив дізнатися Бруно хоча б про щось і дістав з внутрішньої кишені мобілку, але вона й досі не хотіла єднатися зі світом, мовчала, вперто показуючи на табло лише той день, коли вони спустилися під землю. “Коли акумулятор ще живий, бо табло світиться, нехай і бреше, то могло проминути не більше п’яти днів від початку підземних пригод. Не більше, а скільки насправді? Доба? Дві чи три? – продовжував запитувати у себе Бруно, сидячи на старому наметі Довбні і кидаючи час від часу погляд на блакитний клапоть далекого неба. – Це ж майже саме так я чекав колись на допомогу на дні вентиляційної шахти давнього схрону, але ж неподалік мали мене шукати Орест з Мартою. А хіба зараз знайдеться хоч якийсь рятівник нагорі?”...
Він сидів отак уже майже цілу годину, мляво перебирав різні думки і сподівався, що ще мине хвилина-друга і в нього поназбирається нарешті достатньо сили на підйом. Десь там, між чагарниками біля авта, чекає їхній намет невідомо вже котрого дня поспіль. Там питво і наїдки, там з’явиться і зв’язок з людьми...
Під час коротких перепочинків за відкиданням каміння із великого завалу Бруно-Малий лише орієнтовно міг уявити, скільки вже десятків годин після спуску під землю всієї групи він одинцем просувається поволі до виходу. Інколи він забувався у короткому сні, ні, навіть не сні, а у дивній дрімоті з мрячними візіями різного зареалля. Лише якось відпочивали натруджені м’язи, але не заспокоювався його мозок, аж палав од буяння розхристаної маячні, із купи плутаних фантастичних видінь, з яких найреальнішою і найжахливішою поставала думка, що він може просуватися зі своєї пастки зовсім в іншому напрямку від виходу. Кожного разу перед ним коливався прозорий привид самого Довбні, який зі щирим співчуттям дивився прямо в очі Малому, але не міг вимовити жодного слова. Фантом лише злегка ворушив губами і легким помахом руки підтверджував, що Малий рухається до живих людей, до реального світу, де крім відтінків сірого кольору підземелля є безліч інших кольорів сонячної веселки, де замість моторошної тиші буяє розмаїття звуків, голосів, музики врешті-решт. Привид Довбні виглядав щирим у намаганні допомогти, але Малий жахався ще більше, бо не був певним щодо намірів колишнього шефа...
А там, на волі, у будь-якому транспорті чи на хідниках, у кінозалі, в опері або й під храмовим склепінням перегукуються мелодії мобільних телефонів...
А тут ані жодного звуку, ті ж самі мобілки позамовкали у всіх одразу, як тільки збуджені шукачі, переповнені у запалі сліпим ентузіязмом, безоглядно спустилися на пізнавальну прогулянку під землею без ніяких припасів. І весь цей час нахабні надземні говоруни не подавали ніяких ознак своєї відданости господарям, навіть мовчали про причини нечемної поведінки цього моторошного підземелля з його цілковитою відмовою від спілкуванням з людським сонячним світом. Бруно-Малий не побачив для себе у тім великої біди і тоді, і навіть зараз, коли йому забракло сил дряпатися нагору, бо кого б він міг покликати до себе на допомогу? Марту з її поганим знанням навіть столиці, то чим би вона змогла допомогти йому посеред степу? Вона б і дірки до цієї прірви не знайшла! А ще треба добре подумати, чи схотіла б вона шукати і цю прірву, і “свого Брунчика” у ній? Чи йому потурбувати Сірого? Ще не вистачало такого нахабства викликати у нього знову стресовий напад через спогади про не такі вже й давні пригоди на службі у Довбні. А когось іншого кликати, то тільки на зле вийде, бо ж не можна ще когось прилучати до цієї таємниці. Вистачить, прилучив кілька день тому трьох! То де ж вони зараз? Але ж усе, майже все з його бід має нарешті залишитися позаду, ось, ще лишень дві-три хвилини і постане вільний степ у всій своїй красі перед його очима. Тепер порятувати себе можна буде й зовсім самотужки без ніяких проблем і розпачливих волань по допомогу...
Але перед тим були напади відвертого відчаю, бо втрачалася всяка надія на порятунок у підземеллі. Добре, що у Малого довго не вгасало потужне світло із шахтарського ліхтаря на касці, і до того ж стався у пригоді у пристебнутих до паска шкіряних піхвах великий кинджал, аби зміг в’язень прірви виколупувати каміння із завалу не голими пальцями. І тому він спромігся без чужої допомоги опинитися вже за кілька кроків до волі. Нехай і тривала боротьба за волю невідь скільки часу, але ж... Ще трохи, ще... І станеться!...
А потім, в якомусь колись, приходитимуть до його спогадів зрідка Ґедзеві хлопці зі своїм патроном, як останнім часом спробував з’явитися Малому привид самого Довбні. “Сто разів був правий у своїх підозрах Рудий, що я приведу їх до загибелі! Ніяких зм’якшувальних обставин! Хто і як скоро зуміє порушити кримінальну справу про зникнення трьох тіньовиків? Рідні чи колеґі? А яка у них у кожного може бути рідня? Я ж геть нічого про них не знаю. А вертатися доведеться їхнім джипом, нікуди й не
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року