Завантажити

пошукової групи пан Орест за дорученням Проводу Організації придбав ще рік тому в цьому лісі на крутих гірських схилах занедбану часом будівлю, від якої залишилися голі стіни з назвою “Райський затишок”. Орестові передали достатньо грошей на цю справу цілком легально, як кредит приватному підприємцю на організацією сімейного пансіонату. Але оті кошти надали лише після довгих дебатів, бо серед керівництва нинішнього закордонного Проводу не було єдности: частина вважала марнотратством гонитву за примарним сховищем і більш примарними скарбами, але перемогла більшість, яка вважала, що архіви варті витрат.
Перед початком останньої війни був збудований височенько у гірських лісах хутірець “Райський затишок” для творчого усамітнення відомим на той час у всьому світі літератором. Збігло за водою стрімких гірських річечок лише кілька років, як він тут усамітнився і тихо помер. Вистачило лише кілька десятків років, аби від пам’яти про того уславленого колись відлюдника не лишилося ані листочка з його лаврового вінку, ані пристойної згадки в національних енциклопедіях, окрім суто літературних, навіть не знайшлося спадкоємців і на цей, тоді ще зовсім гарний, маєточок. Війна добряче його пошматувала. Після неї передала влада нічийну власність у користування лісництву, але садиба згодилася тільки на те, аби дещо цінного повидирати для інших своїх будівель, що і робилося кілька років поспіль, поки не залишилися від колишньої величі “Райського затишку” самі обдерті стіни...
Кращі часи для “Райського затишку” почалися з рік тому, коли, маючи добрі гроші від Організації, Орест за кілька місяців зумів привести до ладу занедбану людьми і часом будівлю, навіть спромігся встановити на подвір’ї вітрячка для електропостачання господарства, бо прорахував, що тягти йому з долини кілька кілометрів лінії електропередачі буде надто дорогим задоволенням, а безробітного й безкоштовного вітру на гірських схилах вистачало завше. Перебудова старого маєтку паном Орестом робилася прискорено і зовсім відкрито за погодженням із місцевою владою, яка пішла назустріч модній бізнесовій проґрамі зеленого туризму. Орест на зеленій хвилі зголосився до влади щодо свого бажання на створення пристойного пансіонату для кількох грошовитих сімейних пар, які невдовзі спробують пізнати справжні принади “Райського затишку”, навіть встиг видрукувати привабливого реклямного буклета на підтвердження неминучости розгортання ним довкола екзотичного туризму. Все мало побути деякий час тимчасовою димовою завісою, досить правдоподібним прикриттям головної мети Організації, щоправда, згодом і туристами можна буде зайнятися впритул, навіть почати повертати витрачені на відбудову маєтку кошти, лишень спочатку треба довести до кінця намічену Проводом справу. З тої причини яскраву реклямку свого закладу надрукував пан Орест лише у п’яти примірниках: одного подарував місцевій владі, аби вона мала надію на поповнення бюджету податками з туристичного бізнесу, другого віддав Максові, інші залишив у себе –поклав на журнального столика, аби ж змогли побачити його далекосяжну мету навіть сторонні люди, якщо хтось із них дістанеться цієї привітної господи. З’являться чи ні, то було невідомо, виходячи з віддалености садиби від найближчого населеного пункту, проте Орест вирішив про всяк випадок попередити таку можливість, оскільки ще дідо навчали, що лишень береженого вбереже Господь...
Кілька років тому депутат Макс, не маючи у своєму краї нікого з близьких за кров’ю людей, спробував розшукати якусь, нехай і не досить близьку, рідню у далекому закордонні. Знайти не лише для втіхи родинного спілкування, як він пояснював приятелям, але й для того, аби поширити за її допомогою свій тодішній бізнес на дальше зарубіжжя, де він зовсім погано орієнтувався. Насамперед почав шукав рідства серед тих, хто мав однакове із ним чи з його матінкою прізвище, саме серед них якимось чином натрапив на єдиного свого родака, який доводився Максові надто далеким кузеном і був активним членом Проводу таємної Організації. Тоді ж пан депутат і познайомився зі своєю кревною небогою Мартою, бо саме в тій родині вона і виростала. Отой далекий Максів кузен намагався виховувати згідно власних переконань єдину доньку Максового двоюрідного брата, який трагічно загинув разом із дружиною, коли Марта була ще зовсім малою...
Після несподіваного родичання з Максом і опинилася згодом панна Марта в близькому оточенні пана депутата, спочатку вона допомагала йому налагоджувати нові бізнесові зв’язки у своїй країні, створюючи там дядьків філіал. В його справах і почав виїздити Макс охоче і досить часто до далекої країни, де йому подобалося стрічатися зі своїм кузеном, дружньо гомоніти із ним за келишком доброго коньяку про проблеми національного відродження, про давні корені національної культури, пліткувати про можновладців чи й товаришів по партії, багато про що подібне, що могло зацікавити далекого родича, який відкривав для себе зовсім іншу країну, ніж вона була в його уявленнях...
За

читати