Завантажити

зберігатися ключова частина схеми, але там не було й сліду її – насправді не дійшов живим старший стрілець Лісовий до рідного порогу, за яким він народився, за яким і отримав призабуте на війні справжнє ім’я – Йванко. Він так і залишився для свого небожа Ореста леґендарним Йванком, а не Іваном, бо ж набагато старшим за свого загиблого юного дядька був статечний пан Орест, коли до нього прийшла з дорученням від закордонного Проводу панна Марта...
З осіб, які були дотичними до правди загибелі Лісовика і шматка мапи при ньому, а їх було лише троє, залишився сам-на-сам лише пан Орест, який був зовсім шмаркливим хлопчаком на той час, коли все те сталося. Балакучий від народження, жвавий підліток ще до підпарубка мусив замкнутися наглухо від усіх, заховати небезпечну таємницю десь глибше у собі, волів би й зовсім її забути, але не зміг, надто чіпко вона взяла його до своїх обіймів натяками на багатство. Надто зарано зробила його доля дорослим у стосунках з людьми, змусила бути недовірливим до всіх, особливо тоді, коли він бачив будь-яку людину вперше.
Довірився Орест своїми давніми сподіваннями на багаті скарби, на можливість відшматувати для себе добру половину від них, як не більше, лише посланцеві Проводу – Марті, яка була хоч і багато молодша за нього, але ж була вона зовсім нетутешня, зовсім інакша і настільки чіпка до справи, що відчув Орест бажання довіритися відразу з першої зустрічі. Марта тоді розшукала його не без клопотів у цій малолюдній місцині, проказала гасло і отримала вірну відповідь, а тоді й передала Орестові інструкції Проводу щодо пошуків таємного схрону, бо надійшов слушний час. Може, відчув до неї Орест і не щиру довіру, а лише впевнився на той час у безваріянтности пошуку ліпшого напарника задля здійснення давно задуманого. Було видко в очах Марти, що вона ніколи не мала отого постійного страху до представників будь-якої влади, який на рідних теренах вкоренився до людей за кілька поколінь, як прояв мимовільної захисної реакції живого організму на реальну загрозу своєму існуванню.
Страх і люта зненавість разом, а те і друге завше стають на заваді здійснення наймудріших плянів, які могли бути здійсненими не лише завдяки ретельному виконанні деталей, але і врівноважености кожного виконавця, тому Орестові було важко знайти собі рішучого і надійного спільника серед своїх краян. Небезпечно розширювати коло дотичних людей, між яких беззаперечно міг знайтися випадковий зрадник, а Марта й так знала забагато і щодо таємниць самого схрону, і щодо інших – нових зовнішніх чинників, які обов’язково прилучаться після виїзду закордон, бо що тут робити з отим скарбом? Через те Орест насправді зрадів, коли доля підкинула йому на допомогу панну Марту, хоча він іще раніше потроху намагався обережно залучати до розбудови якихось бізнесових структур за межами краю своїх спільників, з якими розпочав бізнес з продажу різної деревини. Намірявся згодом із ними щось зробити більш серйозне для подальшого розвитку, а після зустрічі з Мартою впевнився Орест, що вона може дійово допомогти йому створити сприятливі умови для завершення власного пляну, який у деяких, проте дуже суттєвих, деталях значно відрізнявся від того, що мав здійснити Провід...
Для всіх, хто оточував Ореста впродовж років його немилосердного життя під постійним тягарем таємниці, він завжди виглядав зазвичайним пересічним краянином, працьовитим, хазяйновитим. Виглядав і насправді зазвичайним, може, трохи мовчазнішим за інших, трохи самотнішим за інших, але ніхто не міг навіть запідозрити його в тому, що він може бути причетним до великої таємниці, з якою не міг ніколи поділитися ані з ким, навіть зі своєї не чисельної рідні. Він не зробив за своє життя жодної реальної спроби одруження ні з ким з різних панянок чи пань, не набув і дітей, а рідня стала зовсім не чисельною, бо вона розсіялася по різних далечах за десятиліття, допомогала сумному процесові чужа влада...

10.
Отже, панна Марта і пан Орест ще минулого вечора домовилися продовжити обговорення своїх подальших дій під час прогулянки до лісу, бо вчора, після спланованої ними “відключки” Бруно, вони так і не встигли добалакати, аби досягти порозуміння щодо ступені допущення його до делікатних таємниць давнього схрону, до якого, коли знайдуть підходи до нього, все одно першим повинен іти Бруно, бо його для того і привезли “на відпочинок” до гірського лісу. Першим іти через усі небезпечні пастки, тому і має знати, задля чого він ризикує своїм життям, а скарбницю, якщо вона там насправді була і збереглася донині, він теж знайде і побачить першим, що Орестову душу підгризало в першу чергу. Догризло до того, що він через те навіть почав переконувати Марту, аби й зовсім не залучати її напарника до пошуків. Але ж раптові Орестові зміні узгодженого раніше пляну не сприймалися Мартою і вона продовжувала наполягати на своєму. Пручалася Марта не через особисті симпатії до Бруно, не через потребу вирішувати із ним “остаточно” сімейної проблеми, до якої вона не ставилася серйозно

читати